Класіфікація майна у міжнародному приватному праві - конспект -  Право, Конспект из
onegin_90
onegin_906 June 2013

Класіфікація майна у міжнародному приватному праві - конспект - Право, Конспект из

PDF (86.4 KB)
9 страница
359количество посещений
Описание
Orenburg State University. Конспект лекций по праву. Зміст Вступ Рухоме і нерухоме майно. Закон місцезнаходження речі. Інститут набувалої давності. Колізійні питання права власності за законодавством України. Висновки ...
20очки
пункты необходимо загрузить
этот документ
скачать документ
предварительный показ3 страница / 9
это только предварительный показ
консультироваться и скачать документ
это только предварительный показ
консультироваться и скачать документ
предварительный показ закончен
консультироваться и скачать документ
это только предварительный показ
консультироваться и скачать документ
это только предварительный показ
консультироваться и скачать документ
предварительный показ закончен
консультироваться и скачать документ
?????????? ????? ????? ???'????? ? ??????????? ???????????? ???????????-????????????, ???????-?????????? ? ??????????? ???????????????

1

Міністерство освіти України Національний Технічний Університет України

"КПІ"

навчальна дисципліна: міжнародне приватне право

КЛАСІФІКАЦІЯ МАЙНА У МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ

(реферат)

Студентa 4-го курсу факультету права

1

Київ, 1999 р.

Зміст

Вступ

1. Рухоме і нерухоме майно.

2. Закон місцезнаходження речі.

3. Інститут набувалої давності.

4. Колізійні питання права власності за законодавством України.

Висновки

Література

1

Визначальним у формуванні колізійних норм стосовно питань власності майже в усіх

державах є поділ майна (речей) на рухоме і нерухоме. Від цього залежить визначення змісту

права власності, форма та умови переходу права власності на це майно. Цивільне

законодавство багатьох держав проводить досить чітке розмежування між рухомим та

нерухомим майном. Так, відповідно до норм Цивільного кодексу Франції до нерухомого

майна належать: земельни ділянки; незібраний урожай; предмети, що їх власник землі

помістив на свою ділянку для обслуговування та експлуатації (наприклад, тварини для

обробітку землі, рільничі знаряддя); речі з'єднані з землею назавжди; позови, які мають

своїм предметом повернення нерухомості. Рухомими за нормами того ж Кодексу

вважаються речі, які можуть змінювати своє місцезнаходження (скажімо, рухаються самі);

зобов'язання та позови, що мають своїм предметом сплату грошових сум чи права на

рухомі речі; акції або частки у фінансових, торговельних чи промислових компаніях; вічні

чи довічні ренти, сплачувані державою чи приватними особами (статті 516-529 Цивільного

кодексу Франції).

Відповідно до Цивільного кодексу Португалії до нерухомих речей належать міські та

сільські будівлі та споруди; води; дерева, кущі, плодові насадження, якщо вони тісно

пов'язані з землею; спадкові права на вказане майно; частини сільських та міських споруд;

усяка рухома річ, з'єднана назавжди з ними. Усі інші речі вважаються рухомими (статті

204-205). Приблизно таким же змістом є поділ речей на рухомі та нерухомі у багатьох

інших правових системах. Ці речі можуть обліковуватись у спеціальних реєстрах (ст. 205

Цивільного кодексу Португалії).

¹ Фединяк Г.С. Міжнародне приватне право. — К.: Юрінком Інтер, 1997 Стосовно нерухомого майна законодавство, судова практика, доктрина багатьох

держав, у т.ч. "сім'ї континентального права", свідчить, що право власності регулюється

законом місцезнаходження речі.¹ Таким вважається, зазвичай, закон держави, на теріторії

1

якої знаходиться річ на момент виникнення факту, що викликає правові наслідки (ст. 21(2)

Закону з міжнародного приватного права Угорщини 1979 р., ст. 24 Закону з міжнародного

права Польщі 1965 р. та ін.). Цей принцип завжди застосовувається до права власності на

земельні ділянки. А місцеві закони здебільшого не допускають передачі землі у власність

іноземцям. Тому вимоги іноземців про надання їм таких прав лише на підставі того, що

вони можуть бути суб'єктами права власності у державі їх громадянства чи постійного

місця проживання (тобто у "власній" державі), є безпідставними.

Питання колізійного регулювання правового статусу рухомого майна (права вимоги,

цінних паперів, транспортних засобів тощо) є дещо складнішим. У таких випадках часто

застосовують прив'язку до закону місцезнаходження речі. Наприклад, відповідно до ст. 59

Договору про правову допомогу, укладеною між Україною та Білорусією, передача чи

переказ речей, грошових сум із теріторії однієї держави на теріторію іншої здійснюється

відповідно до законодавства тієї держави, на теріторії якої знаходяться ці речі чи суми.

Окрім зазначеної колізійної прив'язки, можуть застосовуватися й інші, приміром,

особистий закон власника. Але переважно цей принцип застосовувається як виняток або в

окремих державах (Аргентина, Бразилія).

Загальновизнано, що коли річ у певній державі правомірно перейшла у власність

іншої особи за законами цієї держави, то в разі зміни місцезнаходження речі право

власності на неї зберігається за її власником. У такий спосіб визначається право власності

на річ, набуту за кордоном. Якщо ж право на річ набувається не в тій державі, де вона

знаходиться, то питання, за яким законом визначається право власності у правових

системах, вирішується по-різному. В одних застосовують закон місцезнаходження речі, в

інших — особистий закон власника. Обсяг прав власника визначається за законом

місцезнаходження речі. Тобто, переміщення речі з однієї держави в іншу змінюється і

зміст прав власника. Водночас не має значення, які права належали власникові речі до її

переміщення в іншу державу. Отже, право власності на річ, набуту іноземцем на своїй

батьківщині, визначається за ним, але зміст цього права визначатиметься не законом його

громадянства, а законом місцезнаходження речі.

1

Держави "сім'ї загального права", використовуючи тривалий час принцип особистого

закону власника щодо права власності на рухомі речі, нині також переходять до принципу

закону місцезнаходження речі.¹

Отже, вирішальним для визначення прав на рухомість і нерухомість є законом її

місцезнаходження.

У законодавстві багатьох держав колізійне регулювання права власності пов'язане з

інститутом набувальної давності, зміст якого полягає в тому, що фізична та юридична

особа, яка хоч і не є власником майна, але добросовісно, відкрито, неперервно здійснює

володіння цим майном, наче власним, упродовж тривалого строку, набуває права власності

на це майно (ст. 234 Цивільного кодексу Російської Федерації; статті 2262-2265

французького Цивільного кодексу; ст. 937 німецького Цивільного зводу; ст. 728

швейцарського Цивільного кодексу). За загальним правилом, закріплення прав на річ за

правом набувальної давності регулюється законом місцезнаходження речі в момент

початку строку набувальної давності з допущенням посилання на правопорядок держави,

на теріторії якої закріплення речі за правом набувальної давності було виконано, чи за

законодавством держави, на теріторії якої річ знаходиться на момент спливу строку

набувальної давності (ст. 22(1) Закону з міжнародного приватного права Угорщини 1979

р.).

Низка спеціальних колізійних прив'язок застосовувається до особливих випадків.

Наприклад, щодо речей, які передаються за зовнішньоторговельними угодами; тих, що

знаходяться в дорозі. Так, Гаазькою конвенцією про право, застосовуване до переходу

права власності, в міжнародній торгівлі товарами 1958 р. вирішуються питання, пов'язані з

переходом права власності не на підставі принципу lex rei sitae, а з огляду на

зобов'язальний статут, себто право, застосовуване до зовнішньоторговельної угоди сторін.

¹ Богуславский М.М. Международное частное право. — М.: Международные отношения, 1994. — С. 165. Для визначення права власності на рухоме майно, що знаходиться в дорозі, може

застосовуватися закон країни, з якої річ відправлено, або закон місця призначення речі.

1

Так, остання колізійна прив'язка передбачена ст. 23(2) Закону з міжнародного приватного

права Угорщини 1979 р.

Цивільник кодекс України не поділяє речі на нерухомі та рухомі, хоча в окремих

нормативно-правових актах використовувається понятя "нерухоме майно", як, скажімо, в

Законі "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про оренду майна державних

підприємств та організацій" від 14 березня 1995 р. За його нормами нерухомим майном

вважаються будівлі, споруди, приміщення. Законодавець України здебільшого виходить з

однакових позицій щодо застосування колізійних норм стосовно питань власності на

рухоме та нерухоме майно. Мова йде про норми статей 569, 569³ Цивільного кодексу

України та міжнародних угод за її участю. І все ж основною в законодавстві України щодо

визначення, права власності є колізійна прив'язка до закону місцезнаходження речі.

На відміну від чинного Цивільного кодексу України, проект Цивільного кодексу

містить вказівку на поділ майна на рухоме та нерухоме. Відповідно до зазначеного

законопроекту право власності та інші речові права на рухоме та нерухоме майно

визначаються за правом країни, в якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено

законом. Належність майна до рухомих та нерухомих речей, а також іншу юридичну

кваліфікацію майна пропонується визначати за правом країни, в якій це майно знаходиться

(ст. 1581).

Виникнення та припинення права власності на річ визначається за законом країни, де

ця річ знаходилася на момент, коли мала місце дія чи інша обставина, яка виявилася

підставою для виникнення або припинення права власності, якщо інше не передбачене

законом України.¹

¹ Цивільний кодекс України. — К., 1997 Відповідно до ч. 1 ст. 1582 проекту Цивільного кодексу України виникнення та

припинення речових прав на рухоме та нерухоме майно пропонується визначати за правом

країни, це майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала

підставою для виникнення та припинення речових прав,якщо інше не передбачено

законом.

1

Що ж до спеціальних випадків визначення права власності, то виникнення та

припинення цього права на річ за зовнішньоторговельною угодою визначається за законом

місця її укладання, якщо інше не встановлено погодженням сторін (ч. 2 ст. 569 Цивільного

кодексу України). Місце укладання угоди визначається за законами України (ч. 4 ст. 569

Цивільного кодексу України; ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність").

Відповідно до ч. 2 ст. 1582 проекту Цивільного кодексу України виникнення й припинення

речових прав на рухоме майно, що є предметом правочину, пропонується визначати за

правом країни, котрій цей правочин підпорядкований, якщо інше не встановлене

погодженням сторін. Тут же зазначається, що вибір права країни сторонами правочину не

зачіпає прав третіх осіб.

Право власності на річ, що знаходиться в дорозі за зовнішньоторговельною угодою,

визначається за законом країни, з якою цю річ відправлено, якщо інше не встановлено

погодженням сторін (ч. 3 ст. 569 Цивільного кодексу України). Аналогічно пропонується

вирішити колізійні питання щодо речових прав на рухоме майно, що перебуває в дорозі, і в

ст. 1584 проекту Цивільного кодексу України. До того ж, у ст. 1583 цього проекту

пропонується визначити речові права на транспортні засоби та інше майно, що підлягає

занесенню до державних реєстрів, за правом країни, в якій ці транспортні засоби або майно

зареєстровані.

Проект Цивільного кодексу має й деякі інші новели.Зокрема, у ч. 3 ст. 1582

зазначається, що виникнення права власності на майно внаслідок набувальної давності

визначається правом країни, в якій майно знаходилося на момент спливу строку

набувальної давності.

Використання зазначених колізійних прив'язок стосовно права власності на річ

допомагає вирішити ряд практичних питань, наприклад, ти, що стосується переходу права

власності. Адже цей момент є вихідним для цілей оподаткування за реалізації продукції

(робіт, послуг), коли беруться до уваги базисні умови поставки (визначені згідно з

Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів у редакції 1990 р.), що

обрані сторонами, незалежно від строків здійснення оплати за договором.

1

1

Література

Конституція України. — К., 1998

Закон України "Про право власності" від 7 лютого 1991 р.//Урідовий кур'єр. — 1992.

— №10. — С.4

Закон України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про оренду майна

державних підприємств та організацій" від 14 березня 1995 р.//Урідовий кур'єр. — 1995. —

№84. — С.5

Цивільний кодекс України. — К.,1997. — С.124

Богуславський М.М. Международное частное право. Международные отношения —

М., 1994. — С. 165

Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні. — К.: Вентурі, 1996

Попов А.А. Международное частное право. — Харьков. "РА", 1998. — С.94

Фединяк Г.С. Міжнародне приватне право. — К.: Юрінком Інтер, 1997

комментарии (0)
не были сделаны комментарии
Напиши ваш первый комментарий
это только предварительный показ
консультироваться и скачать документ
Docsity не оптимизирован для браузера, который вы используете. Войдите с помощью Google Chrome, Firefox, Internet Explorer 9+ или Safari! Скачать Google Chrome