Політична доктрина більшовиків у 20-50 роках. - конспект - Политология, Конспект из Политология
xomcenko_lewa
xomcenko_lewa18 June 2013

Політична доктрина більшовиків у 20-50 роках. - конспект - Политология, Конспект из Политология

PDF (140.6 KB)
15 страница
209количество посещений
Описание
Burjat State University. Конспект по предмету политология. У З0-ті роки остаточно оформилася та адміністративно-командна система керування радянським суспільством, що тісно зв'язана з функціонуванням державної партії, ...
20очки
пункты необходимо загрузить
этот документ
скачать документ
предварительный показ3 страница / 15
это только предварительный показ
консультироваться и скачать документ
это только предварительный показ
консультироваться и скачать документ
предварительный показ закончен
консультироваться и скачать документ
это только предварительный показ
консультироваться и скачать документ
это только предварительный показ
консультироваться и скачать документ
предварительный показ закончен
консультироваться и скачать документ
????????? ???????? ??????????? ? 20-50 ?????

Міністерство освіти і науки України

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра соціології та політології

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

Політична доктрина

більшовиків у

20-50 роках.

Підготувала: Лаворик

Марія Юріївна.

Рівне 2000

2

2

У З0-ті роки остаточно оформилася та адміністративно-командна система керування радянським суспільством, що тісно зв'язана з функціонуванням державної партії, що володіє повноваженнями верховної влади в країні. Процес перетворення комуністичної партії Росії в державну партію почався в роки громадянської війни, коли поряд з Радами, покликаними після Жовтня 1917 року здійснювати владу в центрі і на місцях, стали створюватися в кожнім повіті, волості, губернії і партійні комітети. Досвід більшовицької партії, розрахований на екстремальну ситуацію, допоміг партійним комітетам успішно освоювати техніку державного керування і замінити Ради. Пропозиції опозиції про необхідність розмежування повноважень центра і місцевих органів, про підпорядкування центру, але автономії у виробленні засобів реалізації директив центру, відділенні партійних органів від радянських, забороні командувати Радами, перетворенні останніх у постійно працюючі наради ( свого роду малі парламенти), припиненні практики призначення (як тільки пройшов пік громадянської війни), не були почуті, тому що завжди спростовувалися ленінською аргументацією.

Обмеження демократії, викликані обставинами воєнного часу, згодом привели до обвального примусу, насильства. Більшовики витісняють з політичної арени Росії майже всі партії й у 20-і роки залишаються єдиною партією. Перетворенню більшовицької партії в державну структуру влади сприяли глибокі зміни усередині самої партії. У першу чергу до кінця 20-х років у результаті Ленінського і Жовтневого закликів вона стає масовою партією, що нараховує до 1927 року 1200 тисяч чоловік. Велика маса прийнятих тоді в партію - люди малограмотні, від яких було потрібно насамперед підкорятися партійній дисципліні. Комуністи, що пройшли через боротьбу проти опозиції, міцно засвоїли основи репресивного мислення: необхідність політичного відсікання ідейного опонента і придушення всякого інакомислення. Шар же старої більшовицької гвардії ставав усе тонше і тонше. До того ж його верхівка була утягнена в боротьбу за владу була розколота, а потім і зовсім знищена. Наступним важливим кроком на шляху перетворення в державну партію і твердження адміністративно-командної системи керування в країні з'явився XVII з'їзд ВКП(б). Резолюції з'їзду дозволили більшовицької партії безпосередньо займатися державним і господарським керуванням, дали необмежену волю вищому партійному керівництву, узаконили безумовне підпорядкування рядових комуністів керівним центрам партійної ієрархії. Насамперед з'їздом була введена нова структура партійних комітетів. Замість «функціоналки», як зневажливо був названий доти існував принцип організації парткомівських відділів, створювалися тепер «цілісні виробничо-галузеві відділи». Виникли в такий спосіб рівнобіжні відділи поряд з відділами, що існували вже при виконкомах Рад по промисловості, сільському господарству, культурі, науці і навчальних закладах і т.д. Однак функції цих однаково названих відділів мали істотне розходження. Політична роль партійних комітетів на ділі ставала вирішальною і приводила до підміни влади радянських і господарських органів партійними. Вростання партія в економіку і державну сферу з цього часу стало відмінною рисою всього радянського періоду. Наступним істотним рішенням XVII з'їзду з'явилося скасування колишньої системи партійно-радянського контролю запропонованого ще Леніним. З'їздом засновувалася нова децентралізована, позбавлена сили система контролю. Скасовуючи наркомат Робочо-селянської інспекції, з'їзд перетворив Центральну Контрольну комісію, що обирається з'їздом, у Комісію партійного контролю при ЦК ВКП(б). Керівник комісії призначався з числа секретарів ЦК. Одночасно була перетворена комісія виконання при СНК Союзу Сірий у намічувану з'їздом партії на затверджувану ЦИК і СНК Союзу Сірий комісію радянського контролю при СНК Союзу Сірий. Керівник і цієї комісії також призначався з числа заступників голови СНК Союзу Сірий. Таким чином, з'їзд заснував «зони поза критикою». Історичний досвід показав, що навіть ЦКК-РКП не зміг піднятися над

2

ЦК партії і виявився знаряддям у боротьбі Сталіна за одноособову владу. Діяльність органів, що перевіряють, була узята під строгий контроль ЦК партії і Генсека. Піраміду партійно-державного керування, що вибудовується з'їздом, на вершині якої міцне місце займав Сталін як Генеральний Секретар ЦК ВКП(б), доповнило ще одою рішення з'їзду. У Статуті, прийнятому на з'їзді, принцип демократичного централізму був конкретизований 4 пунктами, запропонованими Сталіним: виборністю, звітністю, підпорядкуванням більшості й обов'язковостей для всіх комуністів прийнятих рішень. Якщо перші два пункти можна назвати декларативними, то два останніх дійсно строго і неухильно виконувалися. Усі комуністи додержували партійної дисципліни, що у першу чергу виражалася в підпорядкуванні будь-якої меншості будь-якій більшості, а також були зобов'язані виконувати рішення всіх , вищих партійних органів. Система керування на основі демократичного, а насправді бюрократичного, централізму була зведена з'їздом у закон, що поширив свою дію не тільки на партійну, але і на всі інші сфери керування в умовах радянської дійсності. Така система працювала в єдиному строго заданому напрямку, тільки зверху вниз і, отже, не могла сама по собі бути життєздатною без додаткових засобів і штучно створюваних стимулів. Ствердження влади адміністративно-командної системи партійно-державного керування супроводжувалося зміцненням силових структур держави його репресивних органів. Посиленню репресивних дій багато в чому сприяли події, що відбулися на XVII з'їзді партії, що ввійшли в її історію офіційно як «з'їзд розстріляних». Дійсно, факти свідчать про те, що з 1961 делегата з'їзду репресіям було піддано 1108, а з 139 членів ЦК, обраних на з'їзді, - 98. Головною причиною цих репресій, що були організовані Сталін, з'явилося розчарування в ньому як у Генеральному Секретарі ЦК ВКП(б) визначеної частини партійних працівників і комуністів. Вони засуджували його за організацію насильницької колективізації, викликаний нею голод, немислимі темпи індустріалізації, що викликали численні жертви. Невдоволення це знайшло вираження при голосуванні за список Центрального Комітету. 270 делегатів виразили у своїх бюлетенях вотум недовіри «вождю всіх часів і народів ». Більш того, вони запропонували С.М. Кірову посаду Генерального Секретаря, який пропозиції не прийняв. Однак це Кірову не допомогло: 1 грудня 1934р. він був убитий. І тоді багатьом, особливо в Ленінграді, було зрозуміло, хто убивця Кірова.

Наявність опозиції - це ознака демократичності і будь-яка спроба її знищення - це знищення демократії.

Це опір, виявившись не в силах протистояти сталінізму, разом з тим мав величезне моральне значення, готував наступний осуд цієї системи.

Таким чином, суспільство, що проголосило своєю метою досягнення вищих ідеалів соціальної справедливості, по суті справи виродилося в суспільства вищої соціальної несправедливості, терору і беззаконня - сталінську модель соціалізму. У її основі, як вважає академіки Раней та Кудрявцев, лежали наступні положення:  підміна соціалізації основних засобів виробництва їхнім одержавленням, придушення

демократичних форм громадського життя - деспотизм й сваволя «вождя», хоча він і опирався на партійний і державний апарат, але фактично стоїть над партією і апаратом; адміністративно-командні методи (позаекономічної) організації праці, аж до державного терору;

 нездатність до самокорекції, тим більше внутрішніх реформ через відсутність як економічних, так і політичних (демократичних) регуляторів громадського життя;

 закритість країни, тенденції до автаркії у всіх сферах життя;  ідеологічний конформізм і слухняність мас, догматизм у науці і культурі.

Сталінізм по суті дискредитував соціалістичну ідею в очах трудящих усього світу.

2

Сучасні політичні погляди російського суспільства і відношення людей до історичних особистостей, так чи інакше вплинули на розвиток не тільки однієї країни, але й усього світу, перетерпіли за останні кілька років серйозні зміни. Однак не можна забути і зневажити історичним досвідом недавніх років хоча б тому, що все це було, залишило свій слід, а люди, що керували величезною країною, домагалися визначених результатів, тобто були досить сильними і розумними.

Не можна заперечувати і того, що серед усіх діячів, що направляла народи на шлях комуністичного розвитку, Ленін займає найперше місце по всіх позиціях. У цьому зв'язку особливий інтерес представляють його погляди саме в останній період життя, коли його діяльність уже дала визначені результати, а сам він уже повинний був бачити свої і чужі помилки і, якимсь образом, повинний був спробувати скорегувати курс «революційної боротьби», змінити з урахуванням практичного досвіду свої погляди на шляху побудови соціалізму. Останні роботи Леніна ввійшли в 45 том повного зібрання його творів під загальною назвою «Останні листи і статті В.И. Леніна».

Можливо, важкий стан Леніна в період написання, а точніше в період диктування останніх своїх думок відбилося на змісті цих документів. Наше завдання полягає не в тім, щоб піймати автора на якихось помилках і протиріччях, а спробувати знайти і проаналізувати спроби Леніна скорегувати політику партії, оцінити із сьогоднішньої точки зору роль і наслідки цих робіт.

Почнемо з «Листа до з'їзду», у першій частині якого говориться про поповнення складу ЦК робітниками. Результат такої кадрової політики усім нам, на жаль, добре відомий. Замість підйому інтелектуального рівня керування країною, дотримуючи цієї тези і поширюючи його не тільки на склад ЦК, але і на склад усієї партії, комуністи домоглися практично повної деградації своєї структури, повної втрати авторитету не тільки партії і її членів, але і самої ідеї соціальної справедливості. Сьогодні в можливість соціальної справедливості мало хто вірить уже в усьому світі. Дивує примітивізм вимоги Леніна по цьому питанню. Якби ця теза супроводжувалась якимись застереженнями, уточненнями і т.п., то можна було б говорити про неправильне тлумачення ідеї нащадками. Але цього немає і виходить, ідея була цілком невірною.

Друга частина «Листа до з'їзду» містить особисті характеристики видатних діячів партії. На думку істориків, незважаючи на вимогу Леніна зберігати ці записи в абсолютному секреті, вони стали відомі членам ЦК ще при його житті. Імовірно, ця думка породила першу частину листа. Але тоді виходить, що невдоволення складом ЦК Ленін хотів виправити аж ніяк не кращим чином. Нереальними чи просто наївними варто визнати і спроби Леніна змусити партійний «...авангард...попрацювати над самим собою, переробити самого себе, визнати відкрито свою недостатню підготовленість, недостатнє уміння». (Ленін В.И. Повн. зібр. тв., т. 45, с. 137.)

Як відомо, ленінська пропозиція про розширення ЦК було прийнято, хоча і не за рахунок робітників. Однак у цілому ця теза використовувалася партією постійно і дав відомий результат: верхівка партії стала складатися з людей, яких не можна віднести ні до робітників, ні до інтелігенції, ні взагалі до яких-небудь людей, здатним ефективно займатися корисної для суспільства діяльністю.

Багато моментів у роботах, що відносяться до політичного заповіту, у тім чи іншому ступені актуальні для нас сьогодні. Але це не має відносини до політичних аспектів існуючого суспільного ладу. Ленін часто критикував чиновників («Краще менше, та краще»). Але чиновник є чиновник при будь-якому ладі, у будь-якій країні. Не треба плутати державного чиновника і клерка приватної чи комерційної фірми. Досвід функціонування

2

фінансово-промислових монстрів на Заході свідчить про те, що чим більше фірма, чим більше її чиновницький апарат, тим більше клерки схожі на державних чиновників. Однак різниця все-таки є. Навіть при найбільшій кількості клерків усі співробітники фірми зацікавлені в одержанні прибутку, у той час як і при капіталізмі і при соціалізмі держчиновник зацікавлений тільки у своєму особистому благополуччі і кар'єрі.

Цікаво і те, як Ленін хотів удосконалювати управлінський апарат у нашій країні: «Навчити масу керуванню, не книжковому, не лекціями...». По-перше, хоче навчити відразу всіх, тобто усі будуть керувати усіма (?), по-друге, навчити без науки, на основі чийогось, невідомо якого, досвіду.

Хочеться погодитися і з думками у відношенні «...народного вчителя...», якого треба поставити «...на ту висоту, без якої і мови бути не може ні про яку культуру...». Звичайно, сьогодні ми повинні розуміти під вчителем і вузівськими викладачами, і, у відомій мері наукову інтелігенцію. Якщо у відношенні останньої в попередні роки керівництво країни ще виявляло якусь турботу, то вимоги до якості шкільних вчителів останні роки були явно не високими, як, в іншому, і їхній статус у суспільстві.

В останніх роботах Ленін торкався широкого спектра питань державного будівництва - питання культури, національне питання, розвиток кооперації і т.д. Однак багато хто його думки не відрізняються оригінальністю і тільки з цієї причини зберегли свою актуальність до сьогоднішніх днів. Наприклад, усім добре відомо, що потрібно дуже акуратно відноситися до національних почуттів і традицій народів і народностей. Але так повинно робити завжди: і вчора, і сьогодні!

Потрібно займатися розвитком промисловості, сільського господарства, культурою (і не важливо, назвемо ми цю діяльність «культурною революцією» чи якось по-іншому!).

Робота «Про нашу революцію» вважається ключовий у всьому циклі робіт політичного заповіту. Імовірно, цей висновок напрошується з тієї причини, що питання розвитку революції й охоплення нею усього світу спливають практично в кожній з робіт цього циклу. Дивно сьогодні читати про те, що до «цивілізованості» Ленін відносив вигнання поміщиків і капіталістів. Ну, добре, поміщики - вони гальмували розвиток економіки, а капіталісти в Росії, що фактично-те і не жила на той час при капіталістичному ладі! Якби ми дискутували з Леніним сьогодні, то вийшло б, що увесь світ навколо нас - нецивілізований, а ми, так ще Південна Корея, Куба - оплот цивілізації! Правда от з Китаєм щось не дуже ясно: формально соціалістична країна, а має сьогодні 9% економічного росту щорічно. Може бути, вони Леніна краще читали, чи взагалі не читали, а живуть своїм розумом?

У роботі «Як організувати змагання?» Ленін наполягає на масовому контролі робітників і селян «...за багатими, за шахраями, за хуліганами...», називаючи їхніми пережитками проклятого капіталістичного суспільства. Шахраї і т.п. - зрозуміло. А чому треба стежити за багатими, так ще в першу чергу, якщо вони і не шахраї, і не хулігани, і не дармоїди, і взагалі не злочинці? До речі про злочинний світ Ленін узагалі мовчить. Можна подумати, що в той час і злочинності те в країні не було, чи всі злочинці - це багаті? У таких фразах Леніна виявляється його істотний примітивізм і ідеалізований світогляд. Разом з тим, його вплив на розвиток ситуації в країні і реальна побудова нової сильної держави потрібно якось пояснити. Як пояснити - не знає, напевно, ніхто. Чи то це його політична воля, особисті якості, чи те від нього тоді взагалі мало що залежало.

Мрії Леніна про світову революцію через залучення в цей процес країн з великим населенням і слаборозвиненою економікою - Китай і Індія - так і залишилися мріями. Очевидно крім ефекту юрби і масовості є ще якісь фактори, не менш важливі, котрі Ленін не врахував.

2

Цікаво проаналізувати думка Леніна «Про кооперацію». Очевидно, він наполягав на розвитку кооперації, але не дуже швидко й у цивілізованій формі. Не зрозуміло інше - якщо це повинна була бути цивілізована кооперація на основі кредитно-грошових відносин між її членами, те чому всі засоби кооперативних підприємств повинні належати робітником? Так адже і зробили, колгоспна власність - це зовсім не та кооперація, що цивілізована. Як можна усунути протиріччя між особистою власністю члена кооперативу і, що обмовляється Леніним, власністю, що належить «державі». Відповідей два: 1) імовірно, Ленін, не цілком усвідомлював, а точніше лише смутно представляв, як змусити

селян об'єднатися; 2) чи розмови про кооперацію є завуальована спроба позбавити самий численний клас

країни його власності, поділивши її знову на усіх. Так, переглянувши зауваження деяких істориків, можна прийти до висновку, що це

дійсно було прагнення Леніна утягнути самий масовий клас країни в революційну перебудову. Це, на думку не тільки Леніна, але і його соратників по партії, цілком відповідає другому варіанту відповіді на найважливіше питання. Сьогодні в Росії багато різних партій і дуже кривдно, що більшість з них проповідують генеральне гасло «Відняти і поділити!». Більшість політиків не бачать іншого шляху рішення проблем цілої країни. Чому Ленін, не шукає рішення в підвищенні продуктивності праці? Чому його останні роботи торкаються лише особистісні аспекти партійної політики? Відповідь проста і не дуже прийнятний: він мало що розуміє в той час, коли майже пройшла епоха мов, коли потрібно було робити конкретна справа, а не вимовляти гасла, уже навіть не перед юрбою пролетарів, а перед функціонерами, що мають свої інтереси. Наївна гра старця, що живе в ірреальному світі.

Отже, наш не занадто докладний аналіз останніх робіт Леніна, знайомство з думками радянських політологів (а в 1999 р. ніхто обговорювати це питання не стане) приводять до висновку, що 1. Ленін і його соратники, чи комуністи того часу, розуміючи прагнення більшості людей до

соціальної справедливості, не змогли (а швидше за все і не могли) привести народ величезної країни до тих взаєминам, що відповідали би представленням людей про справедливість;

2. Революційна зміна існуючого ладу, принаймні, Жовтнева революція, не були викликані об'єктивними причинами, як і наступна побудова соціалістичної держави;

3. Ідея соціальної справедливості займала, і завжди буде займати розуми людей поза залежністю від того, у якій країні вони живуть;

4. Спроби колишніх політологів колишнього Радянського Союзу вкласти у вуста Леніна, а також між рядків його останніх робіт, деякий, не усім зрозумілий «найглибший» зміст, є не що інше, як бажання виправдати своє право одноособове, у своїх інтересах, трактувати мутні думки хворої людини, наживаючи при цьому аж ніяк не міфічний політичний капітал, а використовуючи цю можливість для кар'єрного росту і, говорячи мовою більшовиків, гноблення простих трудівників (пролетарів).

Сучасні політичні погляди російського суспільства і відношення людей до історичних особистостей, так чи інакше вплинули на розвиток не тільки однієї країни, але й усього світу, перетерпіли за останні кілька років серйозні зміни. Однак не можна забути і зневажити історичним досвідом того давнього років хоча б по тому, що все це було, залишило свій слід, а люди, що керували величезною країною, домагалися визначених результатів, тобто були досить сильними і розумними.

2

Не можна заперечувати і того, що серед усіх діячів, що направляла народи на шлях комуністичного розвитку, Ленін займає найперше місце по всіх позиціях. У цьому зв'язку особливий інтерес представляють його погляди саме в останній період життя, коли його діяльність уже дала визначені результати, а сам він уже повинний був бачити свої і чужі помилки і, якимсь образом, повинний був спробувати скорегувати курс «революційної боротьби», змінити з урахуванням практичного досвіду свої погляди на шляху побудови соціалізму. Останні роботи Леніна ввійшли в 45 тім Повного зібрання його творів під загальною назвою «Останні листи і статті В.И. Леніна».

Можливо, важкий стан Леніна в період написання, а точніше в період диктування, останніх своїх думок відбилося на змісті цих документів. Наше завдання полягає не в тім, щоб піймати автора на якихось помилках і протиріччях, а спробувати знайти і проаналізувати спроби Леніна скорегувати політику партії, оцінити із сьогоднішньої точки зору роль і наслідки цих робіт.

Почнемо з «Листа до з'їзду», у першій частині якого говориться про поповнення складу ЦК робітниками. Результат такої кадрової політики усім нам, на жаль, добре відомий. Замість підйому інтелектуального рівня керування країною, дотримуючи цієї тези і поширюючи його не тільки на склад ЦК, але і на склад усієї партії, комуністи домоглися практично повної деградації своєї структури, повної втрати авторитету не тільки партії і її членів, але і самої ідеї соціальної справедливості. Сьогодні в можливість соціальної справедливості мало хто вірить уже в усьому світі. Дивує примітивізм вимоги Леніна по цьому питанню. Якби ця теза була супроводжувалась якимись застереженнями, уточненнями і т.п., то можна було б говорити про неправильне тлумачення ідеї нащадками. Але цього ні, а виходить, ідея була цілком невірною.

Друга частина «Листа до з'їзду» містить особисті характеристики видатних діячів партії. На думку істориків, незважаючи на вимогу Леніна зберігати ці записи в абсолютному секреті, вони стали відомі членам ЦК ще при його житті. Імовірно, ця думка породила першу частину листа. Але тоді виходить, що невдоволення складом ЦК Ленін хотів виправити аж ніяк не кращим образом. Нереальними чи просто наївними варто визнати і спроби Леніна змусити партійний «...авангард...попрацювати над самим собою, переробити самого себе, визнати відкрито свою недостатню підготовленість, недостатнє уміння». (Ленін В.Т. 45, с. 137.)

Як відомо, ленінська пропозиція про розширення ЦК було прийнято, хоча і не за рахунок робітників. Однак у цілому ця теза використовувалася партією постійно і дав відомий результат: верхівка партії стала складатися з людей, яких не можна віднести ні до робітників, ні до інтелігенції, ні взагалі до яких-небудь людей, здатним ефективно займатися корисної для суспільства діяльністю.

Багато моментів у роботах, що відносяться до політичного заповіту, у тім чи іншому ступені актуальні для нас сьогодні. Але це не має відносини до політичних аспектів існуючого суспільного ладу. Ленін часто критикував чиновників («Краще менше, так краще»). Але чиновник є чиновник при будь-якому ладі, у будь-якій країні. Не треба плутати державного чиновника і клерка приватної чи комерційної фірми. Досвід функціонування фінансово-промислових монстрів на Заході свідчить про те, що чим більше фірма, чим більше її чиновницький апарат, тим більше клерки схожі на державних чиновників. Однак різниця все-таки є. Навіть при найбільшій кількості клерків усі співробітники фірми зацікавлені в одержанні прибутку, у той час як і при капіталізмі і при соціалізмі держчиновник зацікавлений тільки у своєму особистому благополуччі і кар'єрі.

2

У роботі «Як організувати змагання?» Ленін наполягає на масовому контролі робітників і селян «...за багатими, за шахраями, за дармоїди, за хуліганами...», називаючи їх пережитками проклятого капіталістичного суспільства. Шахраї і т.п. - зрозуміло. А чому треба стежити за багатими, так ще в першу чергу, якщо вони і не шахраї, і не хулігани, і не дармоїди, і взагалі - не злочинці? До речі про злочинний світ Ленін узагалі мовчить. Можна подумати, що в той час і злочинності то в країні не було, чи всі злочинці - це багаті? У таких фразах Леніна виявляється його істотний примітивізм і ідеалізований світогляд. Разом з тим, його вплив на розвиток ситуації в країні і реальна побудову нової сильної держави потрібно якось пояснити. Як пояснити - не знає, напевно, ніхто. Чи то це його політична воля, особисті якості, чи те від нього тоді взагалі мало що залежало.

Мрії Леніна про світову революцію через залучення в цей процес країн з великим населенням і слаборозвиненою економікою - Китаю і Індії - так і залишилися мріями. Очевидно крім ефекту юрби і масовості є ще якісь фактори, не менш важливі, котрі Ленін не врахував.