Планети-гіганти - конспект - Астрономия, Рефераты из Астрономия

Скачай Планети-гіганти - конспект - Астрономия и еще Рефераты в формате PDF Астрономия только на Docsity! Реферат на тему: ПЛАНЕТИ-ГІГАНТИ docsity.com 1. Особливості планет-гігантів. З чотирьох гігантських планет найкраще вивчено Юпітер — найбільшу планету цієї групи і найближчу з них до нас і Сонця. Вісь обертання Юпітера майже перпендикулярна до площини його орбіти, тому сезонних змін умов освітлення на ньому немає. У всіх планет-гігантів обертання навколо осі досить швидке, а густина мала. Внаслідок цього вони значно стиснуті. Усі планети-гіганти оточені потужними, великих розмірів атмосферами. І ми бачимо тільки, що в них плавають хмари, які внаслідок швидкого обертання витягнулися паралельними екватору смугами. Смуги хмар видно на Юпітері навіть у слабкий телескоп (див. форзац). Юпітер обертається зонами — чим ближче до полюсів, тим повільніше. На екваторі період обертання 9 год 50 хв, а на середніх широтах на кілька хвилин триваліший. Аналогічно обертаються й інші планети-гіганти. Оскільки планети-гіганти дуже віддалені від Сонця, їх температура (принаймні над їхніми хмарами) дуже низька: на Юпітері —145 °С, на Сатурні —180 °С, на Урані й Нептуні ще нижча. Атмосфери планет-гігантів містять переважно молекулярний водень, а також метан СН4 і, мабуть, багато гелію, а в атмосфері Юпітера і Сатурна виявлено ще й аміак NН3. Відсутність смуг NН3 у спектрах більш віддалених планет пояснюється тим, що він там вимерз. При низькій температурі аміак конденсується, і з нього, очевидно, складаються видимі хмари Юпітера. Інтенсивні рухи, що охоплюють хмарний і сусідні з ним шари атмосфери, мають стійкий характер. Зокрема, таким стійким атмосферним «вихором» є знаменита Червона пляма, яку спостерігають на Юпітері вже понад 300 років. Вивчення процесів, що відбуваються в атмосферах різних планет, допомагає земній метеорології і кліматології. Теоретично побудовано моделі масивних планет, які складаються з водню й гелію. Розрахунки моделі внутрішньої будови Юпітера показують, що в міру наближення до центра водень має послідовно проходити газоподібну, газорідку і рідку фази. У центрі планети, де температура може досягати кількох тисяч docsity.com добовому обертанню зір. Супутники Марса близькі до його поверхні. Фобос знаходиться від поверхні Марса на відстані, меншій за діаметр планети. Далекі супутники Юпітера й Сатурна дуже малі, неправильної форми, і деякі з них обертаються в бік, протилежний обертанню самої планети. Площини орбіт супутників Урана близькі до площини екватора планети і,. отже, майже перпендикулярні до площини орбіти Урана. Для планет-гігантів характерна наявність не тільки великої кількості супутників, а й кілець. Однак із Землі в телескоп можна побачити лише' яскраве кільце завтовшки не більш як кілька сотень метрів, що оточує Сатурн (див. обкладинку). Воно міститься в площині екватора планети, нахиленій до площини її орбіти на 27°. Тому протягом 30-річного оберту Сатурна навколо Сонця нам видно кільце то досить розкритим, то ніби з ребра, коли його не можна розгледіти навіть у великі телескопи (мал. 55). Ширина цього кільця в кілька разів більша за діаметр земної кулі. Російський учений А. А. Бєлопольський (1854—1934), вивчивши спектр кільця, підтвердив теоретичний висновок про те, що кільце в Сатурна має бути не суцільним, а складатися з безлічі дрібних частинок.. За спектром, використовуючи ефект Доп-лера, він установив, що внутрішні кільця обертаються швидше від зовнішніх за III законом Кеплера. Фотографії, передані автоматичними станціями, запущеними до Сатурна, показали, що його кільце складається з багатьох сотень окремих вузьких малих docsity.com «кілець», розділених темними проміжками. Припускають, що така структура кілець пов'язана з гравітаційним впливом численних супутників планети на рух частинок речовини, яка утворює кільця. Система кілець Сатурна або виникла внаслідок руйнування супутника планети, що колись існував (наприклад, при його зіткненні з іншими супутником чи астероїдом), або є залишком тієї речовини, з якої в далекому минулому утворилися супутники Сатурна і яка через припливну дію планети не змогла «зібратися» в окремі супутники. Супутники Марса, далекі й малі, супутники планет-гігантів, мабуть, були астероїдами, які ці планети захопили своїм притяганням. docsity.com Нещодавно було виявлено дуже слабк! Й тонк! юльця навколо Урана 1 Юшщтера. Ц! юльця значно поступаються за яскравстю юльцям Сатурна. Тснування юлеьь навколо великих планет раниие передбачив радянський учений С. К. Всехсвятський. Чосз1$у.сош