Патогенні нейсерії: менінгококова інфекція, гонорея, Шпаргалки из Микробиология

Скачай Патогенні нейсерії: менінгококова інфекція, гонорея и еще Шпаргалки в формате PDF Микробиология только на Docsity! 1,2. Патогенні нейсерії. Класифікація; Морфотинкторіальні властивості нейсерій. Нейссерії - грамнегативні коки, що відносяться до родини Neisseriaceae роду Neisseria. До них належать: Менінгококи і Гонококи. Менінгокок - Neisseria meningitidis (диплокок з роду Neisseria) викликає ряд захворювань, до найважливіших з яких відносяться менінгіт і бактеріємія Морфологія: У забарвлених мазках менінгококи представлені грамнегативними одиночними коками або диплококами, що повернуті один до одного увігнутою поверхнею. Форма збудника нагадує біб або кавове зерно. Спор не утворюють, більшість утворюють капсулу, нерухливі. Біохімічна активність низька. Строгий аероб, капнофіл. Розкладає глюкозу і мальтозу до кислоти, не розріджує желатин, не утворює індол і сірководень, не відновлює нітрати. Ферментація глюкози і мальтози є диференціально-діагностичною ознакою. На відміну від умовно-патогенних нейссерій, не утворює крохмалеподібний полісахарид із сахарози. Ця ознака виявляється на сироватковому агарі з 5 % сахарози за допомогою водного розчину Люголя. Нейссерії відрізняються відносно обмеженими біохімічними властивостями, проте вони мають цитохромоксидазу, відповідальну за позитивний оксидазний тест. Антигени. Антигенна структура складна. Має загальні для роду нейссерій (білкові і полісахаридні) антигени; спільний для всього виду Neisseria meningitidis білковий видовий антиген, групоспецифічний полісахаридний капсульний АГ і типоспецифічні антигени (білки зовнішньої мембрани), які розмежовують серотипи усередині серогруп В і С. За капсульним АГ поділяють на 12 серогруп (А, В, С, X, Y, Z, W135, Н, І, К, L і 29Е). Штами серогрупи А викликають епідемічні спалахи, B, С і Y - спорадичні випадки захворювання. Висока вірулентність представників серогрупи А пов’язана з їх високою інвазивною активністю. На підставі відмінностей типоспецифічних АГ виділяють серотипи, які по значають арабськими цифрами (серотипи виявлені у серогрупах В, С, Y, W135). Серотипування має велике значення в епідеміології, оскільки підйоми захворюваності на менінгококовий менінгіт, що періодично спостерігаються, пов’язані зі зміною циркулюючих серогруп. Під час епідемій переважають менінгококи груп А і С, які є найбільш патогенними. Резистентність. Збудник слабостійкий до зовнішніх факторів, в оптимальних умовах на щільних і рідких середовищах культура гине через 48-72 год, на напіврідких середовищах зберігається до місяця (рекомендують зберігати у транспортному середовищі, напіврідкому агарі і середовищі з вершками). Найкращий спосіб консервації культури - ліофільне висушування. Поза організмом людини досить швидко гине, а при низькій температурі - швидко втрачає здатність до утворення колоній, що необхідно враховувати при доставці матеріалу в мікробіологічну лабораторію; при висиханні гине. При температурі 10 °С гине через 2 год., температура 55 °С вбиває його через 5 хв., 80 °С - за 1-2 хв., кип’ятіння - вмить (аналогічний ефект дає ультрафіолетове опромінювання). Чутливий до дії звичайних антисептиків і дезінфектантів. Під дією 1 % розчину фенолу гине протягом 1 хв., аналогічну дію має 0,5-1 % розчин хлораміну, 70 % етанол, 3-5 % розчин карболової Гонококова інфекція - це гостре або хронічне інфекційне захворювання людини, викликається Neisseria gonorrhoeae, яке передається переважно статевим шляхом і характеризується гнійним запаленням слизової оболонки сечостатевих шляхів (гонорея), кон’юнктиви очей (бленорея), інших органів, інтоксикацією. Морфологія. Нерухомі аспорогенні грамнегативні диплококи (середній розмір клітини 1,0-1,25 або 0,7-0,8 мкм), що утворюють капсулу. Клітини гонокока мають трохи здовжену форму яка нагадує форму бобу або кавового зерна. Поліморфні - зустрічаються дрібніші або крупніші клітини, а також паличкоподібні форми. Добре забарвлюються аніліновими барвниками (метиленовим синім, діамантовим зеленим та ін.), цитоплазма має осмієфільні включення. У гнійному ексудаті при гонореї розташовані переважно у цитоплазмі нейтрофілів - явище незавершеного фагоцитозу. Під дією пеніциліну утворюють L-форми; під впливом хіміопрепаратів швидко змінюють тинкторіальні властивості і можуть бути грампозитивними. Ферментативна активність низька. Розщеплюють тільки глюкозу з утворенням кислоти, продукують каталазу і цитохромоксидазу. Відсутня про- теолітична активність. Антигенна структура складна. Містять соматичний і капсульний антигени. ЛПС проявляє сильні імуногенні властивості. Основний пул антитіл, що синтезуються в організмі, складають Іg до ЛПС, які мають бактерицидну дію. Основне антигенне навантаження несуть пілі і білки поверхневої мембрани. Поверхнева мембрана містить протеїни I, ІІ і III класів, які проявляють сильні імуногенні властивості; на підставі їх антигенного складу ви діляють 16 серотипів. Варіабельність протеїнів генетично детермінована у кількох генах, що визначає високу частоту антигенних варіантів. Експресія деяких АГ гонокока відбувається під впливом умов навколишнього середовища. Резистентність. Гонококи малостійкі у навколишньому середовищі, на що слід вважати при взятті і транспортуванні досліджуваного клінічного матеріалу. Чутливі до дії антисептиків і дезінфектантів. Високочутливі до пеніцилінів, тетрацикліну, стрептоміцину. Здатність до синтезу -лактамаз обумовлена R- плазмідою, але серед виділених у клініці штамів число продуцентів -лактамаз не велике. 3. Культуральні властивості збудників менінгококової інфекції та гонореї. Культивування. Менінгококи вибагливі до поживних середовищ і умов культивування. Вони добре ростуть на щільних або напіврідких середо вищах, що містять кров, сироватку або асцитичну рідину , швидко розмножуються при температурі 35-37 ° С, в атмосфері з пониженим вмістом кис ню і у присутності 5-10 % вуглекислого газу. Менінгококи легко виділяються з біологічних рідин, коли щойно одержаний матеріал засівають у теплі чашки з шоколадним агаром і інкубують протягом 18-24 год . у сприятливих умовах для росту. Опти мум pH середовища 7,2-7,4. - На сироватковому агарі утворює круглі безбарвні ніжні колонії мас лянистої консистенції діаметром від 0,5 до 1,5 мм. - На кров’яному агарі утворює ніжні округлі колонії злегка сіруватого кольору з блискучою поверхнею. Не дає гемолізу, що відрізняє його колонії від коло ній стафілококів, стрептококів і гемофілів. При первинному посіві дуже вимогливий до умов культивування, тому, не росте на безсироватковому агарі при 37 °С, на сироватковому агарі при 20 °С і середовищі з 5 % жовчі, що диференціює менінгококи від умовно-патогенних нейссерій. Гонококи вибагливі до поживних середовищ, для культивування вимагають свіжовиготовлених вологих поживних середовищ із додаванням нативних білків крові , сироват ки або асцитичної рідини . Використовують також безасцитні середовища (наприклад, середовище КДС-1 з гідролізатом казеїну, дріжджовим аутолзатом і нативною сироваткою). Оптимум pH 7,2- 7,4, температури - 37 °С). Не викликають гемолізу на середовищах, що містять кров . - Гонококи, що містять у клітинній стінці протеїн II , через 24 години росту на щільних поживних середовищах утворюють злегка мутні безбарвні колонії; - Г онококи, що не містять протеїну II , утворюють круглі прозорі колонії у вигляді крапель роси (1-3 мм у діаметрі) з рівними краями. На рідких поживних середовищах ростуть дифузно і утворюють поверхневу плівку, яка через кілька днів осідає на дно. Аероби, хемоорганотрофи. 4. Основні фактори вірулентності, епідеміологія та патогенез гонореї. Фактори патогенності (вірулентності): капсула, пілі, ендотоксин, білки поверхневої мембрани, протеази. Всі свіжовиділені культури мають капсулу, яка має антифагоцитарну дію (перешкоджає прямому контакту мікробоцидних субстанцій з клітинною стінкою, маскує її антигенні детермінанти). АТ-опсоніни до АГ поживні середовища або ж негайно, не допускаючи охолодження, відправляють в лабораторію. Оскільки менінгококи дуже нестійкі у зовнішньому середовищі, клінічний матеріал транспортують в утеплених контейнерах при 30-35 °С. Для мікробіологічної діагностики застосовують бактеріоскопічний , бактеріологічний і серологічний методи. Бактеріоскопічне дослідження ліквору і крові дозволяє визначити наявність збудника. При мікроскопії мазків ліквору в позитивних випадках спостерігають полінуклеарні лейкоцити, еритроцити, нитки фібрину і менінгококи у вигляді типових грамнегативних диплококів бобоподібної форми, оточених капсулою. Результати мікроскопічного дослідження використовуються тільки як попередня, орієнтовна відповідь Бактеріологічне дослідження проводять з метою виділення й ідентифікації чистої культури менінгокока. Бактеріологічному дослідженню піддають носоглотковий слиз, кров і ліквор. Посів матеріалу для отримання чистої культури проводять на щільні або напіврідкі поживні середовища, які містять сироватку, кров або асцитичну рідину. Культури інкубують протягом 18-24 годин при 37 °С з підвищеним вмістом (8—10 %) СО2. Ідентифікацію виділеної культури проводять на підставі наступних властивостей) оксидазопозитивні колонії, які,можливо, належать до роду Neisseria; наявність у культурі Neisseria meningitidis підтверджують утворенням оцтової кислоти при ферментації глюкози і мальтози (але не лактози, сахарози і фруктози); належність до серогрупи визначають в реакції аглютинації. Серологічий метод використовують для виявлення розчинних бактеріальних АГ в лікворі та інших видах досліджуваного матеріалу або AT в сироватці крові. Для виявлення АГ застосовують ІФА, РІА, імуноелектрофорез, реакцію коаглютинації. Є тести для визначення менінгококових капсульних полісахаридних антигенів у лікворі, сироватці крові і сечі. За допомогою таких тестів можна визначати серогрупи А, В, С, Y і W135. Останнім часом використовують молекулярно-генетичне дослідження в ЛПР для виявлення менінгококової ДНК в лікворі. 7. Мікробіологічна діагностика гонореї. Мікробіологічна діагностика. Матеріалом для дослідження служить гнійне виділення з уретри, піхви і шийки матки, з прямої кишки і глотки. Neisseria gonorrhoeae часто знаходять при безсимптомному перебігу хвороби у виділеннях з прямої кишки у жінок і чоловіків-гомосексуалістів, із кон’юнктиви очей (при бленореї), а також у крові. У чоловіків-гомосексуалістів матеріал необхідно забирати також із ротової порожнини, глотки і прямої кишки. Результати мікробіологічного дослідження залежать від дотримання правил забору матеріалу з передньої уретри і простати. За 2-3 доби перед взяттям матеріалу необхідно припинити застосування дезінфікуючих та антибактеріальних препаратів, утримуватися від сечовипускання протягом 4-6 годин і провести туалет навколишніх шкірних покривів. Для діагностики застосовують бактеріоскопічний, бактеріологічний і серологічний методи. - Бактеріоскопічне дослідження є основним мето дом діагностики гострої гонореї і бленореї . Готують два мазки, один з яких фарбують за Грамом, а другий - метиленовим синім, і мікроскопують. Забарвлення за Грамом дозволяє диференціювати гонококи і грампозитивні бактерії. У зв’язку з тим, що у досліджуваному матеріалі можуть знаходитись і інші грамнегативні бактерії, морфологічно схожі з гонококами, застосовують прямий і непря мий варіанти РІФ . - Бактеріологічне дослідження проводять у тих випадках , коли гонококи у мазках не знаходять, частіше при атиповій хронічній і латентній формах інфекції. Через низьку стійкість гонококів у навколишньому середовищі посів проводять на чашки з сироватковим або асцитичним агаром безпосе редньо після взяття матеріалу . Додавання до середовища ристоміцину і поліміксину М (10 ОД/мл) значно підвищує процент позитивних висівів. Перед посівом поживне середовище нагрівають у термо статі , чашки з посівами інкубують в ексикаторі в ат мосфері 10 % С О 2 . Виділення й ідентифікацію збудника проводять за стандартною схемою. - Серологічний метод використовують при хроніч ній гонореї, за відсутності у хворого виділень . Про водять РЗК за Борде -Жангу , яка буває позитивною з 3 - 4 -го тижня хвороби; при гострих випадках реакція позитивна у 35 % хворих, при хронічних - у 65 %. Як АГ для РЗК застосовують гоновакцину або АГ з убитих гонококів. Для визначення N. gonorrhoeae раніше використовували також методи ІФА, але цьому дослідженню заважають перехресні реакції із сапрофітними бактеріями (наприклад, іншими нейссеріями, моракселами, бактероїдами, пептострептококами тощо). У даний час культуральний та імунологічні методи в основному витіснені молекулярними тестами: спочатку молекулярними зондами (тест- системи “Gen-Probe РАСЕ2” и “Digene”), а недавно - ампліфікаційними методами (тест-системи “LCx” компанії Abbott, “AMPLICOR” компанії Roche и “BDProbeTec” компанії Becton Dickenson). Ампліфікаційні тестии мають щонайвищу чутливість, але при дослідженні необхідно дотримуватись деяких застережень: звільняти досліджуваний матеріал від інгібіторів ПЛР (особливо сечу), запобігати перехресній контамінації досліджуваних проб. 8. Препарати для профілактики і лікування інфекцій, зумовлених менінгококами. Лікування здійснюється антибіотиками. Найбільш ефективними є бензилпеніцилін і його напівсинтетичні аналоги (ампіцилін, оксацилін). Оптимальне призначення антибіотиків у поєднанні з діуретиками. При непереносимості пеніцилінів призначають левоміцетин або рифампіцин. Профілактика. Проводиться комплекс заходів, направлених на ліквідацію джерела інфекції. Необхідно виявляти, ізолювати і лікувати носіїв. Проводиться бактеріологічне обстеження в оточенні хворого з метою виявлення здорових носіїв менінгокока. Виявлені носії сануються антибіотиками.У вогнищі інфекції проводять специфічну активну і пасивну профілактику. Для створення пасивного імунітету дітям дошкільного віку вводять однократно імуноглобулін у дозі 1,5-3,0 мл не пізніше 7-го дня після реєстрації першого випадку захворювання. Профілактичний ефект імуноглобуліну зберігається протягом кількох місяців після введення.Для активної імунізації використовують вакцини з очищених капсульних полісахаридів менінгококів серогруп А і С, вакцину “Менінго А+С”. 9. Профілактика і специфічна терапія гонореї і бленореї. Лікування залежить від форми захворювання (гостра чи хронічна). ● При гострій і підгострій гонореї звичайно застосовують препарати пеніциліну. Інші антибіотики, як правило, застосовують при непереносимості до пеніциліну. ● При хронічній ускладненій гонореї лікування зводиться до специфічної або неспецифічної імунотерапії та місцевого лікування. Після курсу такої терапії в умовах стаціонару проводять лікування антибіотиками, причому курсова доза препаратів удвічі вища, ніж при лікуванні гострої гонореї. Імунотерапія, яка може бути специфічною (гоновакцина) або неспецифічною (пірогенал і т.п.), сприяє швидкому і повному розсмоктуванню запальних інфільтратів. Вилікуваним хворого слід вважати тоді, коли після тривалого спостереження не вдається знайти гонококи в організмі. Профілактика. Проводиться комплекс заходів, направлених на ліквідацію джерела інфекції: хворих необхідно виявляти і лікувати. Особливу увагу слід приділяти активному виявленню хворих гонореєю серед пацієнтів урологічних клінік; в обов’язковому порядку обстежувати всіх членів сім’ї хворого на гонорею, обстеження декретованих груп населення (працівники дитячих дошкільних установ і громадського харчування) перед зарахуванням на роботу і в подальшому через кожні три місяці. Виявлені хворі підлягають лікуванню з подальшим контролем на вилікування. Велике значення має санітарно-освітня робота, спрямована на пропаганду здорового способу життя, виключення випадкових статевих зв’язків. Запобіжні заходи включають використання презервативів, обробку зовнішніх статевих органів антисептиками відразу ж після випадкових статевих контактів. Для профілактики бленореї новонародженим відразу ж після народження в очі капають нітрат срібла.