Nur auf Docsity: Lade БІОХІМІЯ ФІЗІОЛОГІЧНИХ ФУНКЦІЙ und mehr Formelsammlungen als PDF für Medizin herunter!
БІОХІМІЯ ФІЗІОЛОГІЧНИХ ФУНКЦІЙ
141. Біохімія харчування людини Раціон складають поживні сполуки, що виконують енергетичну , пластичну функції або входять до складу ферментних систем. Пож. сполуки: макрокомпоненти (БЖВ); мікрокомпоненти (вітаміни і неорганічні р-ни). Здорова людина перебуває в енергетичній рівновазі: споживання енергетичних субстратів дорівнює витратам Ē. Нормування раціону ґрунтується на: а) індивідуальних витратах енергії певним організмом; б) енергетичній цінності поживних сполук. Індивідуальні витрати енергії організмом людини визначаються такими факторами: а) основним обміном (енергія на підтримання осн. фізіологічних ф-цій); фізичною активністю (найбільш суттєве значення); t навколишнього середовища. Рекомендовані потреби в енергії: для Ч – 2700 ккал, Ж – 2000 ккал. Вуглеводи (В) – головне джерело енергії. Добова потреба – 450-500г але залежить прямо пропорційно фізичній активності. Осн. джерелом є крохмаль і харчовий цукор. В раціоні має бути: крохмаль 75%, цукор 20%, пектини 3%, клітковина 2%. Харчові волокна – рослинні полісахариди (целюлоза, геміцелюлоза, лігніни, смоли, пектини, пентозани), які не гідролізуються ферментами ШКТ л. ХВ стимулюють моторику кишечника, сприяють затримці води в киш., адсорбують надлишок холестерину і жовч. к-т, екзогенні і ендогенні токсини, обмежують приріст аліментарної глюкози в крові після їжі. Ліпіди (Л) – друге після В джерело енергії. Добова потреба – 60-90 г. В основному – це нейтральні жири, кілька грамів складних ліпідів і 0,5 г холестерину. З них 20-25 г – рослинні жири, 2-6 г незамінні полі ненасичені жирні кислоти – лінолева і ліноленова – попередники у синтезі ейкозаноїдів. Білки (Б) – мають насамперед пластичну цінніcть. Добова потреба: Ч – 60г, Ж – 50г. біологічна цінність Б залежить від їх а/к складу і здатності травної системи засвоювати певні Б. незамінні а/к: Val, Leu, Ile, Thr, Met, Phe, Trp, Lys. Arg і His – частково замінні. Оптимальне співвідношення БЖВ: В 58% (крохмаль 48%, цукор 10%); Ж 30% (по 10% насичених, мононенасичених і поліненасичених); Б 12%. 142. Механізми перетворення поживних речовин у травному тракті Перетравлення поживних р-н – це процес гідролізу відповідних сполук продуктів харчування у ШКТ, що призводить до утворення простих біомолекул, які шляхом спеціального мембранного транспорту всмоктуються у кров. Травлення у ротовій порожнині. Слина – біологічна рідина з рН 6,8, що на 99,5% склад. з води, містить Б (Ė, муцини, імуноглобуліни, лізоцим тощо), мінеральні солі. Ė: α-амілаза (крохмаль → вис.молек-ні декстрини), мальтаза (мальтоза → глюкоза). Перетравлення білків у шлунку. рН шлункового соку 1,5 – 2,5. Основні фактори травлення Б – НСІ і пепсин. НСІ вир. обкладинними кл.слиз. об. шлунка. СІ-^ іде з крові; донором Н+^ є Н 2 СО 3 , що утвор. з Н 2 О і СО 2 за участю Ė карбоангідрази. Секреція Н+^ в пор. шлунка завдяки дії протонної помпи Н+,К+-АТФази. Конц. НСІ у шл. соку 0,45 – 0,6%. Вона необхідна для утворення активного пепсину і прояву максимуму його каталітичної активності. Пепсин – протеаза, синтезується головними клітинами залоз шлунка у виг. проферменту пепсиногену. На початковому етапі перетворення пепсиногену у пепсин прискорюється іонами Н+, а далі процес стає автокаталітичним. Пепсин – ендопептидаза, що специфічно атакує пептидні звязки, утворені ароматичними (Phe, Tyr) і дикарбоновими а/к (Glu, Asp). Білок розщеплюється до великих фрагментів – пептонів. Ренін (хімозин) – у шл. соку новонароджених – перетворює нерозчинні Б` казеїни у розчинні – параказеїни; далі діє пепсин. Перетравлення білків у тонкому кишечнику. рН киш. соку 7,5 – 8, зумовлена NaHCO 3. Ферменти панкреатичного соку: трипсиноген, хімотрипсиноген, проеластаза, карбоксипептидаза А і В.
Трипсиноген – ендопептидаза, активується ентерокіназою, активний до звязків Arg i Lys. Хімотрипсиноген – ендопептидаза, активується трипсином, розщеплює 50% звязків. Еластаза – ендопептидаза, специфічна до звязків Gly, Ala, Ser. Карбоксипептидази – екзопептидази, відщеплюють С-кінцеві а/к. Карб-аза А відщеплює гідрофобні а/к; карб-аза В - Arg i Lys. Амінопептидази – Ė ентероцитів, відщеплюють N-кінцеві а/к. Дипептидази – розщеп. дипептиди до а/к. **_Перетравлення вуглеводів._** Панкреатичні Ė: α-амілаза – ендоглікозидаза, розщеплює крохмаль до олігосахаридів. β-амілаза – екзоглікозидаза, відщеплює залишки мальтози від олігосахаридів. Гідроліз у точках розгалуження – α(1→6)-глікозидаза. Дисахаридази: Мальтаза (α-глюкозидаза) – мал.→ 2глю.; Лактаза (β-галактозидаза) – лак.→ гал. + глю.; Сахараза (β-фруктозидаза) – сах.→ глю. + фру. Глюкоза – 90% моносахаридів крові. Загальний цукор крові – 4,5-6,5 ммоль/л. **_Перетравлення ліпідів._** Відбувається в 12п. кишці. Ė синтезуються в pancreas у неактивній формі: ліпаза; фосфоліпаза А 1 , А 2 , С, D; холестеролестераза. Також є власні Ė кишечника. Ліпаза специфічна до складно ефірних звязків у положеннях 1 і 3 триацилгліцеролів. Залишається 2-моноацилгліцерол. Жовчні к-ти (глікохолева і таурохолева) емульгують жир, утвор. міцели, ентерогепатична циркуляція; Б коліпаза панкреатичного соку. Гідроліз фосфоліпідів. Каталізується фосфоліпазою А 2 – гідролізує складно ефірний звязок в положенні 2. Інші фосфоліпази розщеплюють фосфоліпіди до гліцерину, ВЖК, азотистих основ і фосфорної к-ти. Міцели всмоктуються шляхом піноцитозу.
143. Порушення перетравлення БЖВ Недостатність дисахаридаз. Найбільш характерні ензимопатії вуглеводного перетравлення – дефіцити дисахарадаз. Порушення процесів перетравлення ліпідів супроводжуються розвитком стеатореї – збільшеня к-ті Ж` у калі. Є такі види порушень:
- Дефіцит панкреатичної ліпази, спричинений захворюванням pancreas – панкреатична стеаторея.
- Дефіцит жовчі, при захворювання печінки чи жовчних шляхів – гепатогенна стеаторея.
- порушення ферментних систем ліполізу та ресинтезу 3АГ – ентерогенна стеаторея. 144. Вітаміни За механізмом дії вітаміни є коферментами, входять до складу біомембран, виконують певні регуляторні функції. Водорозчинні вітаміни. В 1 (тіамін; антиневритний); В 2 (рибофлавін); РР (В 5 ; ніацин; антипелагричний); В 6 (піридоксин; антидерматитний); В 12 (кобаламін; антианемічний); фолієва к-та (птероїлглутамат; антианемічний); Н (біотин; антисеборейний); пантотенова к-та (В 3 ; антидерматитний); С (аскорбінова к-та); Р (вітамін проникності). Жиророзчинні вітаміни. А (ретинол; аксерофтол; вітамін росту); К (філохінон; антигеморагічний); Е (α-токоферол; вітамін розмноження); F (комплекс полі ненасичених жирних к-т); D (кальциферол; антирахітний).
Перетворення ПВК→ оксалоацетат в глюконеогенезі (піруваткарбоксилаза). В біосинтезі пуринових нуклеотидів. Джерела : більшість прод. харчування, синтезується мікрофлорою. Недостатність : хвороба шкіри – себорея; при дисбактеріозі. 150 – 300 мкг.
152. Вітамін В 3 (пантотенова к-та) Антидерматитний. Вик. для синтезу КоА-SН – коферменту ацилювання. Джерела : більшість продуктів, синтез мікрофлорою. Недостатність : виникає рідко, мало специфічні порушення. 5 – 10 мг. 153. Вітамін С (аскорбінова к-та) У природі є тільки L-АК. В р-ях гідроксилювання: біосинтез колагену, дофаміну, катехоламанів, стероїдів, серотоніну, тирозину (часто з участю Fe+2, Fe+^3 ); антиоксидант. Джерела : більшість продуктів. Недостатність : цинга – ураження судинних стінок, опорних тканин, підвищена кровоточивість. **_60 мг.
- Вітамін Р (флавоноїди) Вітамін проникності.** Рослинні пігменти жовтого кольору. Найбільшу вітамінну цінність мають кверцетин, рутин, гесперидин. Участь у відновленні аскорбінової к-ти і збереженні її резервів. **Недостатність** : часто з дефіцитом аскорбінової к-ти; ↑проникність судин, ↓їх міцність. Потреба не встановлена. Для лікування – 100-200 мг (у вигляді рутину)**.** 155. Вітамін А (ретинол, ретиналь, ретиноєва к-та) **Вітамін росту, аксерофтол.** Бере участь у процесах: Сутінковий зір (у виг. 11-цис-ретиналю – простетична група родопсина пиличок); Ріст і диференціювання клітин (транс-ретиноєва к-та є лігандом для відповідних рецепторів у ядрі кл. → транскрипція); Утворення глікопротеїнів (компоненти слизу, при недостатності – сухість слиз.об.
). **_Джерела_** : масло, сметана, молоко, печінка, рибячий жир, рослинні каротини. 2,5 мг. 156. Вітамін К (філохінон, фарнохінон) **Антигеморагічний.** Необхідний для утворення факторів коагуляції II, VII, IX, X. **Недостатність** : важкі кровотечі; при незасвоєнні жиророзчинних вітамінів (хвороби печінки, жовчних шляхів). **Джерела** : переважно рослинні продукти, овочі; синтезується мікрофлорою. 200-300 мкг. 157. Вітамін Е (α-токоферол) **Вітамін розмноження.** Найсильніший біоантиоксидант (запобігає вільно радикальному окисленню органічних молекул); вбудовується у біомембрану і стабілізує її. **Джерела** : олії, свіжі овочі, мясо, масло, яєчний жовток. **_Недостатність_** : аномальний сперматогенез, у жінок – нездатність завагітніти, мязові дистрофії, некрозо-дистрофічні процеси в печінці. 10 – 20 мг. 158. Вітамін D 3 (холекальциферол) **Антирахітний.** D 3 – холекальциферол; твар. походження; D 2 – ергокальциферол; росл. походження. Регулює гомеостаз Са+2: є попередником фактора гормональної дії кальцитріолу, який індукує синтез Са+2-звязу вальних Б ентероцитів і є т.ч. основним регулятором всмок. Са+2. **_Джерела_** : масло, жовток яєць, печінка, рибячий жир. **Недостатність** : гіпокальціємія, гіпофосфатемія→ рахіт. 2,2 – 10 мкг. 159. Функції крові. Дих. Ф-ція еритроцитів **Дихальна** ; **поживна/ трофічна** (транспорт речовин між органами: лактат, кетонові тіла, піпопротеїни, глюкоза і т.д.); **видільна/ екскреторна** (транспорт кінцевих продуктів метаболізму до органів виділення – нирок, легень, шкіри, кишечника); **захисна** (клітинний і гуморальний імунітет); **регуляторна_** (підтримання сталості рН, осм. тиску, водно- сольового балансу, температури тіла; транспорт БАР). 160. Гемоглобін
Нормальні ізоформи: 96% HbА 1 = α 2 β 2. 2% HbА 1 = α 2 δ 2 , 2% HbF = α 2 γ 2. Спорідненість Hb до О 2 залежить від: РО2↑ ; [ рН↑ ; РСО2 ↓] – ефект Бора; конц. 2,3-ДФГ↓. ΔРО2 = РО2 повітря
- РО2 мітохондрій (цитохромоксидазна р-я). Транспорт СО 2 : в легенях: оксигенація Hb збільшує його к-ні в-ті (ступ. дисоціації кислотних груп його білкової частини – СО 2 ): НHb
- О 2 → НHbО 2 ; НHbО 2 (кислотна форма) + КНСО 3 (сіль) → КHbО 2 + Н 2 СО 2 (швидко розкладається карбоангідразою). В капілярах: КHbО 2 → КHb + О 2 ; в еритроцитах СО 2 + О 2 → Н 2 СО 3 (карбоангідраза) , КHb + Н 2 СО 3 → НHb + КНСО 3. Далі НСО 3 -^ виходить в плазму в обмін на СІ-. Пат.форми Hb (гемоглобінози). Hb-патії – змінена І ст-ра п/п ланцюга (заміна, делеція, вставка); таласемія – взагалі відсутність α чи β ланцюга. HbF (α 2 γ 2 ) – подібний до міоглобіну (не здат. до шв. Дисоціації з О 2 ), вразі спадкового персистування – гіпоксія. HbS – заміна у β ланцюгу 6Glu → (^6) Val – зменшується «-» заряд Hb → ↓спорід. До О 2 ; злипання молекул між собою (серповидні еритроцити – легко гемолізують). HbС – заміна у β ланцюгу 6Glu → (^6) Lys – ↑гемоліз. HbМ – заміна His (що зв
язує Fe гема)_ → інша а/к – Fe3+^ не відновлюється метHbредуктазою до Fe2+^ → накопич. метHb. **_Hb1С_** – глікозильований Hb, в умовах некомпенсованого цукрового діабету. **Патобіохімія жовтяниць** Перевищення концентрації загального білірубіну в крові понад 2-4 мг % проявляється жовтяницею. Причини: надмірне утворення білірубіну в організмі; пошкодження печінки чи жовчних шляхів; мех.. перешкоди в жовч.. шляхах. **_Гемолітична (передпечінкова) жовтяниця_** – внаслідок посиленого руйнування еритроцитів та розщеплення гемоглобіну. Причини: резус-конфлікт у н/н, переливання несумісної крові, радіаційне ураження, дія гемолітичних отрут. Білірубін у значній к-ті надходить через печінку у кишечник (стеркобілін) і через нирки у сечу (уробілін). **_Печінкова (паренхіматозна) жовтяниця_** – внаслідок порушення структури і ферментативних властивостей гепатоцитів при дії вірусів, м/о, токсинів. Вихід білірубіну внаслідок порушення конюгації білірубіну, порушення транспорту білірубін-глюкуроніду гепатоцитами у жовч. **Обтураційна (післяпечінкова) жовтяниця** – при наявності пухлин, жовчо-камяній хворобі. Кал знебарвлений, жовчні пігменти в сечі. **_Спадкові (ферментативні) жовтяниці_** – внаслідок порушення експресії генів у (гепатоцитах), що відповідають за синтез ферментів конюгації білірубіну (УДФ- глюкуронілтрансфераза і УДФГ-дегідрогеназа, що утворює УДФГК з УДФ-глюкози), його абсорбції з крові або екскреції в жовч. Неконюгований білірубін, що накопичується в сироватці в надмірній к-ті, здатний проникати через гемато-енцефалічний барєр у головний мозок і відкладатися в базальних гангліях і ядрах стовбура мозку, спричиняючи важкі неврологічні зрушення. **Синдром Криглера-Найяра** – жовтяниця, спричинена недостатністю синтезу УДФ- глюкуронілтрансферази («конюгаційна жовтяниця»). **_Хвороба Жильбера_** – гетерогенна група порушень, блок синтезу УДФ- глюкуронілтрансферази і порушення поглинання білірубіну з крові гепатоцитами («абсорбційна жовтяниця»). **_Синдром Дабіна-Джонсона_** – порушення транспорту білірубін-глюкуроніду з гепатоцитів у жовч(«екскрецій на жовтяниця»). **_Фізіологічна жовтяниця_** – запізніле включення генів УДФ-глюкуронілтрансферази. Фенобарбітал – універсальний індуктор печінкових ферментів детоксикації – як мікросомального окислення, так і глюкуронування субстратів. **161. Буферні системи крові** **_Буф. С-ма_** – суміш слабких к-т з солями цих к-т та сильних лугів, що нейтралізують надлишок інших к-т чи лугів, зберігаючи сталу рН. **_Бікарбонатна БС_** : Н 2 СО 3 _(плазми і еритроцитів)_ , бікарбонати Na _(плазми)_ , K _(еритроцитів)_. Запас бікарбонатів – звязаний СО 2 – лужний резерв крові – протидіє зсуву рН в кислий бік. **БС Hb (HbО 2 )** : в капілярах: КHb + Н 2 СО 3 → НHb + КНСО 3 ; в легенях: НHbО 2 + КНСО 3 → КHbО 2 + Н 2 СО 2. **Нирки_**
включає Ė, Б плазми і тканин, надмолек-ні комплекси, Сa2+. Фактори згортання: I (фібриноген), II (протромбін), III (тканинний тромбопластин), IV (Сa2+), V (проакцелерин), VII (проконвертин), VIII (ф-р Віллебранда), IX (ф-р Кристмаса), X (ф-р Стюарта-Провера), XI (ф-р Розенталя), XII (ф-р Хагемана), XIII (фібрин стабілізуючий ф-р). Є також тромбоцитарні ф-ри коагуляції (Р 1 -Р 11 ). Є 2 альтернативних шляхи активації гемокоагуляції (внутр. і зовн.), які конвертують в загальний каскад, що поч. з активації Х. Внутр. шлях активується аномальною поверхнею [поверхня→ ХIIa→ XIa+Ca→ IXa+Ca+XIII→ Xa +Ca+Vа→ IIa(тромбін)→ I(фібриноген) у фібрин-мономер+ХІІІ→ фібрин-полімер]. Зовн. шлях активується ф.ІІІ із пошкоджених тканин [III→ VIIa+Ca→ Xa ]. 167. Роль вітаміну К в реакції коагуляції. Вітамін К існує у вигляді вітамерів К 1 і К 2. При його відсутності поруш. формування функ-но активних факторів II, VII, IX, X. К входить до складу Ė системи, що перетворює Glu пептидних ланцюгів вказаних факторів на γ-карбоксиглутамінову. γ- карбоксилювання збільшує спорідненість до Са, який необхідний для каскаду. Кумарини – антикоагулянти непрямої дії рослинного і синтетичного походження, антагоністи вітаміну К. Протидіють утворенню «γ-карбоксиглутамінових» факторів. Для проф. і лікування тромбозів.
168. Антизгортальна система крові. Антикоагулянти – інгібітори факторів згортання: Антитромбіни – інгібують тромбін. Антитромбін ІІІ (↑актив. в прис. гепарину) інг. тромбін, ІХа, Ха, ХІа, ХІІа. α 1 -інгібітор сери нових протеїназ (інгібує тромбін, Ха, ХІа та ін.). α 2 -макроглобулін – інгібітор протеїназ (серинових, тіолових, карбокси- і металопротеїназ). Гепарин – гетерополісахарид (глікозаміноглікан) синт. тучними клітинами, акивує антитромбін ІІІ. Патології гемостазу (коагулопатії) Гемофілії – коагулопатії, внаслідок спадкової відсутності одного/кількох факторів загортальної системи крові. Розрізняють: Гемофілію А (хворобу Віллебранда) – дефіцит фактора VIII, ген зчеплений з Х- хромосомою, рецесивний, проявляється в чоловіків. Гемофілію В (хворобу Кристмаса) – дефіцит фактора ІХ. Гемофілію С – дефіцит фактора ХІ, менш виражені кровотечі, ніж при А і В. А-/гіпофібриногенемії – повна або часткова відсутність фібриногену в плазмі. Спадковість автономно-рецесивна хвороба. Повна відсутність згортання крові. Дисфібриногенемії – коагулопатії, при амінокислотних замінах у молекулі фібриногену. Змінена форма утруднює процес перетворення фібриногену у фібрин. 169. Фібринолітична система крові Фібриноліз – процес Ė-ного розщеплення полімеризованого фібрину. Є 2 етапи: І етап – плазміноген→ плазмін (сери нова протеїназа, трипсинопод.; розщеп. фібрин, але in vitro має широку субстр. специф.; активується протеїназами і урокіназою, стрептокіназою β-гемоліт. стрептокока); ІІ етап – власне розщеп. фібрину. Продукти розпаду екскретуються із сечею. ↑вміст свідчить про ↑коагуляції в судинах. α 2 -антиплазмін – інгібітор плазміну. У медицині викорис. : плазмін, урокіназу, стрептокіназу, тканинний активатор плазміногена. 170. Імуноглобуліни Активний центр Ig – паратоп , комплементарний детермінантній групі АГ – епітопу. При розщепленні Ig папаїном у шарнірній ділянці утвор. 2 Fab (antigen binding) фрагменти і Fc (crystallizable). Є 5 типів Н-ланцюгів ( α, γ, μ, δ, ε ), і 2 типи L-ланцюгів ( χ, λ ). Залежно від типу Н-ланц. виділяють IgG(γ), M(μ)) 5 , A(α)1-4, D(δ), E(ε). ). В організмі окремі класи Ig утвор. надмолекулярні комплекси. У крові найбільше IgG (10-15г/л) і IgM (1,5-3,5 г/л) – імунна відповідь. IgA грає важливу роль у складі секретів (секреторний). IgD, IgE – мінорні компоненти, вик. додаткові спеціалізовані ф-ції в імунних і алергічних реакціях.
171. Медіатори та гормони імунної системи Заг. назва – інтерлейкіни (IL1 – IL16) чи цитокіни. Синтезуються лімфоцитами (Л), макрофагами (М); ситмулюють проліферацію Л і деяких інших кл. IL-1 (є типи α і β ) продукується стимульованими М і ПЯЛ, епітел. кл. шкіри, трансформованими кл. хворих моноцитарною лейкемією. Ефект: стимул. проліферації Т- хелперів і індукції ними IL-2; медіатор запалення (індуктор експресії генів фосфоліпази А 2 і циклооксигенази→ синтез простагландинів і лейкотрієнів); ↑проліферація фібробластів; ↑синтез «білків гостроі фази запалення» в гепатоцитах, колагенази в синовіальних оболонках суглобів. IL-2 продукується зрілими Т-х. в рез-ті стимуляції АГ. Ефект: диференціація Т-л.→ Т-к.; ↑продукція γ-інтерферону Т- і NК-клітинами. IL-3 або колонієстимулюючий фактор (CSF) синтезується активованими Т-х. Ефект: стим. ріст стовбурових попередників лімфоцитів. Інтерферони синтезуються тваринними клітинами і інгібують синтез вірусних білків, мають видову специфічність. Типи: IFN-α – синт. лейкоцитами, «лейкоцитарні інт- ни»; IFN-β – «фібробластні інт-ни» ; IFN-γ – «імунні інт-ни», синт. Т- і В-л. Інтерферони взаємодіють з рецепторами на поверхні клітин. Хімічний сигнал через вторинні месенджери досягає геному клітини і індукує синтез Ė 2,5-оліго-А-синтази, який із АТФ утворює 2,5-олігоаденілову к-ту→ акивує РНКазу І→ розщеплює односпіральні вірусні РНК (мРНК) і рРНК. Також активується протеїнкіназа, що фосфорилює фактор ініціації IF-2→ його інактивація. Фактори некрозу пухлин (TNF) : TNF-α (кахектин) – продукується моноцитами і макрофагами. Ефект: індукція синтезу IL-1 IFN-γ; цитотоксична і цитостатична дія. TNF-β (лімфотоксин) – продук. Т-л. Ефект: цитотоксичний. Перспективні протиракові засоби. Колонієстимулюючі фактори (КСФ) – цитокіни, продук. Т-л., М, моноцитами, ендотеліальними кл. Ефект: стимулюють ріст кровотворних клітин. Трансформуючі фактори росту (ТФР) – прод. лімфоцитами тромбоцитами, плацентою, деякими пухлинами. Ефект: стим. проліф. фібробластів, синтез колагену, фібронектину, ангіогенез; пригніч. проліф. Т- і В-л., активність цитотоксичних і кілерних клітин. Також активовані лімфоцити і ін. імунокомпетентні кл. синт. пептидні фактори росту (епідермальний, нервовий) і соматомедини – значна роль у рег-ції проліферації, диференціювання і росту клітин. 172. Імунодефіцитні стани Імунодеф. стани – порушення у функціонуванні імунної системи, за умов пошкодження якоїсь її ланки. Первинні імунодефіцити – зумовлені спадково. Є 4 класи перв. імунодефіцитів: 1)В-кл. недостатність; 2)Т-кл. недостатність; 3)Патологія фагоцитів; 4)Патологія системи комплементу. Хвороба Бутона – агаммаглобулінемія, зчеплена з Х-хромосомою. Значне ↓к-ті Ig, відсутні В-л. і плазмоцити. Швейцарський тип агаммаглобулінемії – дефіцит Т- і В-л. Спадкується за аутосомно-рецесивним типом, проявляється більше у чоловіків. Дисімуноглобулінемії – різні варіанти порушень синтезу і секреції Ig, здебільшого IgG, IgM, IgA. Синдром Луї-Бар – імунодефіцит, що проявляється неврологічними порушеннями і патологічним розширенням кровоносних судин кн`активи і шкіри (телеангіектазії). У крові спостерігається ↓актив. реакцій кл. імунітету, відсутність IgА і низький рівень IgG. Синдром Ди-Джорджи – вроджена гіпоплазія тимуса. Поруш. Т-система в дитячому віці. Вторинні імунодефіцити є набутими; ушкодження окремих ланок ім. системи патогенними факторами різної модальності (СНІД, радіація, ксенобіотики). 173. Функції печінки
Мікросомальні оксигенази каталізують монооксигеназні р-ції – включення одного атома кисню в молекулу субстрату: R-H + 1/2O 2 → R-OH. Така р-ція вимагає донора електронів НАДФН : НАДФН + R-H + O 2 → НАДФ+^ + R-OH + Н 2 О. Оскільки атом кисню включається не тільки до субстрату, а і в молекулу води, то ці ферменти ще називають мікросомальні оксигенази мішаної ф-ції. Р-450 – цитохром, гемопротеїн. Ферментні системи, що каталізують р-ї І фази детоксикації – окислення гідрофобних субстратів, є електронно транспортними ланцюгами : НАДФ→ ФАД-вмісний фавопротеїн→ цитохром b 3 → Р-450. У різних біологічних об`єктах та тканинах виявлено більше 300 ізоформ Р-450, що відрізняються за субстратною специфічністю і первинною структурою. Ф-ція Р-450 – захист від низькомолекулярних токсинів. Залежно від хімічної природи субстрату та умов процесу виділяють такі типи р-цій мікросомального окислення за участю Р-450: 1) окислювальне гідроксилювання аліфатичних сполук: R-СH 3 → R-СH 2 ОН; 2) окислювальне гідроксилювання циклічних сполук за типом гідроксилювання бензолу: бензол (–СН=)→ фенол (–СОН=); 3) окислювальне дезалкілування, наприклад: а) N-дезалкілування: R-NH-CH 3 → R-NH- CH 2 OH→ R-NH 2 + HCHO (формальдегід); б) О-дезалкілування: R-O-CH 3 → R-O-CH 2 OH→ R-OH + HCHO; 4) р-ї відновлення (протікають без участі О 2 ): ССІ 4 (тетрахлорметан)→ СНСІ 3 (хлороформ), проміжними метаболітами таких р-цій можуть бути вільні радикали, що спричиняють перекисне окислення біомолекул і цим призводять до важких некрозо- дистрофічних уражень печінки, нирок, міокарда. Феномен індукції Р-450 полягає в тому, що при надходженні в організм низькомолекулярних гідрофобних сполук активуються окремі гени, що відповідають за синтез певних лізоформ цитохрому→ ↑детоксикуючої здатності печінки.
176. Реакції конюгації в гепатоцитах** **_Реакції конюгації_ – ІІ фаза біотрансформації ксенобіотиків, перетворюються р-ни, що пройшли І фазу детоксикації або первинно мають функц. групи -OH, -COOH, -SH, NH 2. Види р-цій конюгації: **_Р-ції глюкурування_** – основний тип р-цій конюгації – приєднання глюкуронової к- ти: R-OН + УДФГК→ R-O-глюкуронід + УДФ (Ė УДФ-глюкуронілтрансфераза). УДФГК (уридиндифосфат-глюкуронова к-та) утворюється шляхом окислення УДФ-глюкози (УДФГ) НАД-залежною УДФ-дегідрогеназою: УДФГ + 2НАД→ УДФГК + 2НАДН 2. Залежно від хім. природи субстрату розрізняють р-ції О-глюкуронування (фенол + УДФГК→ фенол-О-глюкуронід + УДФ), N- (анілін + УДФГК→ анілінглюкуронід + УДФ) та S-глюкуронування. Р-ції сульфування. Донором SO 4 2-^ є біолог. Активна форма сірчаної к-ти – 3- фосфоаденозин-5фосфосульфат (ФАФС). Наприклад, сульфування індоксилу – продукту розщеп. м/о в тов. кишці L-Trp: L-Trp→ Індол→ Індоксил (індол+-ОН група) + ФАФС→ індоксилсульфат (сульфатований індоксил) → тваринний індикан (калієва сіль). Величина екскреції з сечею тваринного індикану – показник інтенсивності гниття білків у кишечнику і функ. стану печінки. Р-ції метилування та ацетилювання. S-аденозилметіонін (О-метилювання), ацетил-КоА (N-ацетилювання): R-OH + S-аденозилметіонін→ R-O-СН 3 + S- аденозилгомоцистеїн; R-NH 2 + CH 3 - CO-SKoA→ R-NH-СОCH 3 + НS-KoA. N-ацетилювання сульфаніламідів є показником активності біотрансформації лікарських засобів в організмі людини. Р-ції кон`югації з гліцином. Важливий приклад – утворення гіпурової к-ти при взаємодії ендогенного гліцину з введеною в організм бензойною к-тою: бензойна к-та + Gly→ гіпурова к-та. Визначення к-ті виділеної з сечею гіпурової к-ти після введення per os стандартної дози бензоату лежить в основі дослідження антитоксичної функції печінки ( проба Квіка ). 180. Склад сечі
Колір від соломяно-жовтого до насиченого жовтого; зумовлений пігментами: урохромом (95% забарвлення), уробіліном, уроеритрином, урозеїном та ін. **_Червоний колір (рожево-червоний)_** – при гематурії чи гемоглобінурії та після прийому амідопірина, антипірина та ін. лік. засобів. **_Коричневий чи червоно-бурий_** – при ↑конц. уробіліна і білірубіна. **_Зелений або синій_** – при веденні метиленового синього і при гнитті білків у кишечнику→ ↑конц. в крові індоксилсірчаних кислот→ розкладаються з утворенням індіго). Мутність може бути викликана солями, клітинними елементами, бактеріями, слизом, жиром (ліпурія). Відносна щільність – **_1,002-1,035_** (частіше 1,012-1,020). При важкій недостатності нирок – **_ізостенурія_** – сеча низької щільності (ультрафільтрат, первинна сеча). рН 5,3-6,5. Кисла р-ція КН 2 РО 4 , NаН 2 РО 4 ; лужна – К 2 НРО4, Nа 2 НРО 4 , КНСО 3 , NаНСО 3. **_Сечовина_** – за добу виводиться ~30г сечовини – 80-90% азота сечі. При ураженнях печінки ↓сечовини в сечі. **_Креатинін_** – утвор. із креатинфосфата. Конц. (Ч – 20-30 мг/кгмаси мязівдобу,^ Ж^ –^ 10-25^ мг/кгмаси мязівдобу)^ мало^ залежить^ від^ білкового^ харчування^ але відповідає мязовій масі людини. Креатин практично відсутній, порогова конц. в крові – 0,12 ммоль/л. Амінокислоти – 1,1 г/добу. Гіпераміноацидурія – при затвор. паренхіми печінки (↓дезамінування і трансамінування). При фенілкетонурії – Phe у сечі (виявляється FeCI 3 ). При алкаптонурії – ↑конц. гомогентизинової к-ти – метаболіта обміну Tyr. Вроджені: гіперпролінемія, гіпервалінемія, цитрулінемія. Сечова к-та – кінцевий метаболіт пуринових АО. 0,7 г/добу. Гіпурова к-та – 0,7 г/добу - ↑ при вживанні рослинної їжі. Безазотисті органічні р-ни: щавелева, масляна, валеріанова, янтарна к-ти, лактат, цитрат. Мінеральні солі – 15-25 г/добу – всі речовини, що є у плазмі. Патологічні компоненти (або практично відсутні внормі): білок, кров (гемоглобінемія, гематурія), глюкоза (також вроджені фруктозурія, пентозурія, галактозурія), кетонові тіла, білірубін, уробілін (стеркобілін), порфірини. Камені (оксалатні, фосфатні) утворюються при хронічному залуженні сечі, ↑конц. Са2+.
**181. Біохімічний склад мязів, білки** Вода – 75%; Б – 16%; небілкові азотисті сполуки (а/к, АТФ, АДФ, КФ) – 2%; без азотисті органічні сполуки – глікоген, фосфоліпіди, холестерин; мінеральні солі. **_Товсті філаменти_** : міозин; **_тонкі філаменти_** : актин, тропоміозин, тропоніновий комплекс (TnT, TnI, TnC). Міозин має 2 важких ланцюги, N кінці яких утворюють голівки (тут є каталітичні центри з АТФ-азною активністю, центр для звязування з актином), і нековалентно сполучені з ними 4 легких ланцюги. Актин має G форму – глобулярний («субодиничний») і F форму – фібрилярний (полімеризований G). Тропоміозин – подвійна спіраль з α і β ланцюга. Розташований в борозенках спіралі F актину. Тропоніновий комплекс зєднаний з тропоміозином. TnT – для зєднання з тропоміозином, TnC – звяує Са2+, TnI – для взаємодії з актином. **185. Хімічний склад нервової тканини** Хім. склад гол. мозку: Б – 8%, Л – 12%, В – 1%. Дуже багато різних ліпідів (що повязують з великою кількістю мембранних структур зі спеціальною функцією – нервові закінчення, везикули, мієлін) – становлять половину сухої маси мозку, значно переважають полярні Л над нейтральними. Білки: нейроальбуміни, нейроглобуліни, нейросклеропротеїни. Також висока конц. вільних а/к, переважно дикарбонови (очевидно, для зв`язування вільного аміаку). 186. Енергетичний обмін головного мозку В основному аеробне окислення глюкози, тому зменшення О 2 чи глю. в крові за декілька хвилин спричиняє глибокі порушення обміну речовин, кому. Споживання О 2 – 25% від загальних потреб організму. АТФ іде на роботу Na+, K+-помпи для відновлення потенціалу спокою після генерації ПД. В мозку постійно утвор. вільний аміак (гідролітичне дезамінування АМФ), який знешкоджується Glu + NH 4 ОН→ Gln (йде у кров). 187. Нейромедіатори
