Pobierz 1. Загальні положення про цитозольний механізм дії ліпофільних гормонів: стероїдних, тирео i więcej Egzaminy w PDF z Filmoznawstwo tylko na Docsity!
1. Загальні положення про цитозольний механізм дії ліпофільних гормонів: стероїдних, тиреоїдних. Гормон зв'язується з цитозольними рецепторами (стероїдні гормони), проникає в ядро, призводить до експресії генів (транскрипції). Гормон зв'язується з ядерними рецепторами (тиреоїдні гормони) безпосередньо активує експресію генів. Ефект дії гормонів - повільний. Відповідають за процеси тривалої адаптації організму. Механізм дії гормонів, що взаємодіють з внутрішньоклітинними рецепторами: гормони легко проникають через гідрофобний шар зовнішньої клітинної мембрани плазмолеми і потрапляють у цитоплазму органу-мішені; у цитоплазмі розташовані їх рецептори, взаємодіючи з ними утворюються Г-Р комплекс; утренний комплекс цілеспрямовано переміщується у ядро; у ядрі зв'язується з певними ділянками хроматину; в результаті такої взаємодії стимулюється процес секреції відповідних структур генів; наслідок: збільшення продукції внутрішньоклітинних білків та ферментів; збільшення вмісту ферментів та накопичення білків сприяє зміні швидкості обмінних процесів у клітині, їх функціонального стану; формується клітинна відповідь. Регуляторний ефект гормонів, що взаємодіють з цитоплазматичними рецепторами виникає через досить тривалий час після секреції гормону ендокринної залозою; зберігається до тих пір, поки не відбудеться руйнування синтезованого під його впливом білка. 2. Гормони кори надниркових залоз (глюкокортикоїди, мінералкортикоїди): структура, контроль секреції, особливості транспорту в крові, вплив на обмін речовин.
Порушення секреції гормонів кори надниркових залоз. Хвороба Аддісона. Стероїдні гормони кіркової речовини надниркових залоз - кортикостероїди - належать до С 21 -стероїдів. Між собою кортикостероїди розрізняються наявністю гідроксильних і кетонних груп в 11 і 17 положеннях, альдегідної - в 13 положенні. Глюкокортикоїди - впливають на обмін органічних речовин (кортизол і кортизон). Мінералокортикоїди - впливають на водно-сольовий обмін (альдостерон і дезоксикортикостерон). Кортикостерон проявляє властивість обох груп, але значно менш активний. Біосинтез кортикостероїдів відбувається в клітинах надниркових залоз із загального для всіх стероїдних гормонів попередника – С 27 -дельта^5 - стероїду холестеролу, який надходить у стероїдогенні клітини з кров'ю з печінки або синтезується in situ з ацетил-КоА. Ключові етапами у синтезі кортикостероїдів: вивільнення холестеролу із цитозольних ліпідних крапель та надходження в мітохондрії, де відбувається його біотрансформація; скорочення бічного ланцюга холестеролу на шість атомів Карбону з утворенням С 27 -дельта^5 -стероїду прегненолону;
Особливо важливими є ефекти глюкокортикоїдів (разом з ефектами катехоламінів), що спрямовані на мобілізацію захисних реакцій організму в умовах стресу , зокрема при травмах, хірургічних втручаннях, інфекціях (регулюють перебіг багатьох фізіологічних процесів в організмі, змінюючи реактивність клітин відносно інших гормонів та нейротрансмітерів). У високих фармакологічних дозах глюкокортикоїди та їх синтетичні похідні мають виражені протизапальні властивості , пов'язані з гальмуванням фосфоліпази А, необхідної для вивільнення арахідонової кислоти - попередника в синтезі простагландинів; цей протизапальний ефект сполук із властивостями глюкокортикоїдів знайшов широке застосування в клінічній практиці (препарати Преднізолон, Дексаметазон, Тріамцинолон тощо). Мінералокортикоїди спричиняють затримку в організмі іонів Nа+^ та виведення К+^ і Н+^ (головний біохімічний ефект дії альдостерону полягає в стимуляції реабсорбції Nа
(а разом з ним і Сl-) у дистальній частині канальців нефронів). РЕГУЛЯЦІЯ СИНТЕЗУ І СЕКРЕЦІЇ Секреторна активність кіркового шару надниркових залоз регулюється гіпоталамусом і гіпофізом. У відповідь на різні неспецифічні стимули (стресові фактори) гіпоталамус виділяє кортиколіберин, який у передній частині гіпофіза стимулює вивільнення у кров кортикотропіну (КТГ). В свою чергу КТГ стимулює активність клітин пучкової зони кори надниркових залоз, продукцію і секрецію ними глюкокортикоїдів. Глюкокортикоїди діючи на гіпоталамус чи гіпофіз, регулюють за принципом зворотного зв'язку швидкість своєї секреції. Зв'язування КТГ з рецепторами плазматичної мембрани клітин кори надниркових залоз запускає через систему аденілатциклаза-цАМФ- протеїнкінази такі процеси у клітинах:
- активацію холестеролестерази і гідроліз ефірів холестерину, які депоновані в ліпідних каплях клітин;
- стимуляцію надходження у клітини ЛНГ і поповнення, таким чином, вмісту холестерину;
- стимуляцію транспорту в клітини глюкози і її утилізації різними шляхами: гліколітичним - для забезпечення енергією процесів біосинтезу; пентозофосфатним - для утворення НАДФН, який використовується в реакціях гідроксилювання при синтезі кортикостероїдів;
- стимуляцію синтезу ферментів, які каталізують реакції утворення кортикостероїдів із холестерину, зокрема цитохромів Р-450 систем гідроксилювання. При тривалій дії КТГ на клітини надниркових залоз спостерігаються гіпертрофія і проліферація клітин залоз. Продукція і секреція клітинами клубочкової зони альдостерону тільки частково залежать від дії КТГ. На його секрецію впливають також регін-ангіотензинова система, гормон росту, концентрація у плазмі і тканинній рідині іонів калію і натрію. МЕТАБОЛІЗМ Кортикостероїди транспортуються кров'ю, зв'язуючись із білками: кортизол - із специфічним α 1 -глобуліном, транскортином, а альдостерон - з альбуміном. У вільній формі формі переноситься приблизно 6% кортизолу і 50% альдостерону. Метаболізм кортикостероїдів відбувається в основному в печінці. Більша частина кортизолу і альдостерону відновлюється до тетрагідропохідних, які утворюють кон'югати із глюкуроновою кислотою, рідше - з сірчаною. Ці продукти метаболізму неактивні і виводяться з сечею.
Хвороба Аддісона - захворювання, зумовлене двобічним ураженням кори надниркових залоз і виключенням (акортицизм) або зменшенням (гіпоадренокортицизм) продукції гормонів кори надниркових залоз. Хвороба зумовлена виключенням або різким зниженням продукції глюко- і мінералокортикоїдів (кортизолу, кортикостерону та альдостерону). Причини: туберкульоз нирок, крововиливи в надниркові залози, тромбози судин, сифіліс, метастази раку в надниркових залозах, амілоїдоз, гнійне запалення надниркових залоз, автоімунне ураження надниркових залоз. Перші ознаки - немотивована слабість і швидка фізична стомлюваність, схуднення. У хворих поступово з’являється пігментація шкіри (кольору засмаги, бронзова). Пігментація збільшується на ділянках тіла, які піддаються інсоляції або посиленому тертю. Однією з характерних ознак є гіпотонія зі зниженням переважно систолічного тиску. Серце зменшується в розмірах, на ЕКГ реєструють ознаки трофічних порушень. Кислотність шлункового соку знижена, зовнішня секреція підшлункової залози зменшена. Характерне підвищення толерантності до глюкози і ознаки відносного гіперінсулінізму внаслідок нестачі глюкортикоїдів. Порушення електролітного обміну супроводжується підвищенням рівня калію і зниженням концентрації натрію і хлоридів у сироватці крові. Виділення іонів калію із сечею зменшується, а натрію і хлоридів - збільшується. Зміни функції ЦНС характеризуються психічним виснаженням, головним болем, зниженням пам’яті. Виділення із сечею 17-кето- і 17-оксикортикостероїдів, а також альдостерону значно зменшено. У крові виявляють еозинофілію і лімфоцитоз. Лікування спрямоване на заміщення недостатності функції кори надниркових залоз за допомогою глюкокортикоїдних і мінералокортикоїдних препаратів. Зазвичай призначають преднізолон або кортизон, а також дезоксикортикостерону ацетат.
Лікування проводять, контролюючи загальне самопочуття, масу тіла, АТ і виділення 17-кето- та 17-оксикортикостероїдів із сечею. ПРО СИСТЕМУ «РЕНІН - АНГІОТЕНЗИН» Система "ренін - ангіотензин" - система вазоактивних пептидів, яка є регулятором артеріального тиску та водно-електролітного обміну в організмі людини. Основним компонентом системи є октапептид ангіотензин ІІ, що утворюється шляхом ступеневого обмеженого протеолізу білка α 2 - глобулінової фракції сироватки крові - ангіотензиногену. При дії протеолітичного ферменту реніну, який синтезується в юкста- гломерулярних клітинах аферентних артеріол нефронів, відбувається відщеплення від ангіотензиногену декапептиду ангіотензину І, який у свою чергу перетворюється на судинозвужуючий пептид ангіотензин II. Ця реакція відбувається під дією пептидил-дипептидази або протеїнази ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ), що локалізований у стінках кровоносних судин, переважно легень. Фізіологічним стимулом для продукування реніну і запуску протеолітичного каскаду утворення ангіотензину II є зниження артеріального тиску. Ангіотензин II є найпотужнішим судинозвужуючим фактором в організмі людини; його біологічні ефекти реалізуються також за рахунок стимуляції секреції альдостерону та вазопресину (АДГ). Все це в цілому призводить до системної вазоконстрикції, затримки в організмі іонів Nа
та води і є одним з основних патогенетичних механізмів розвитку гіпертонічної хвороби. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту спричиняють зниження артеріального тиску і мають натрійуретичну та діуретичну фармакологічну дію; ці сполуки - інгібітори АПФ - мають широке застосування як ефективні лікарські засоби в терапії гіпертонічної хвороби (препарати Каптоприл, Еналаприл, Лізиноприл тощо).
Біологічні властивості естрогенів Естрогени (переважно естрадіол) стимулюють розвиток тканин, що беруть участь у реалізації репродуктивної функції жіночого організму; зумовлюють проліферацію та диференціацію епітелію піхви, проліферацію та гіпертрофію ендометрія, появу власної ритмічної рухомості міометрія. Під час пубертатного періоду естрогени забезпечують становлення вторинних статевих ознак жінки: ріст і дозрівання геніталій, проток молочних залоз, кісток скелета, відкладання характерної для жіночого організму підшкірної жирової тканини. !ДОДАТКОВО! Естрадіол синтезується, як і всі стероїдні гормони, з холестерину, причому проміжним продуктом є тестостерон. Заключною стадією синтезу є ароматизація першого кільця; вона включає три реакції гідроксилювання за участю О 2 , НАДФН і цитохрому Р-450. Синтез і секреція естрогенів стимулюються лютеїнізуючим і фолікулостимулювальним гормонами гіпофіза через аденілатциклазну систему. Естрогени гальмують за механізмом негативного зворотного зв'язку секрецію гонадоліберину гіпоталамуса і гонадотропінів гіпофіза. У печінці естрогени і їх метаболіти утворюють кон'югати із глюкуроновою або сірчаною кислотами неактивні сполуки, що виводяться з сечею. Естрогени відповідають за ріст і розвиток органів репродуктивної системи у процесі статевого дозрівання жінки та здатність до розмноження у репродуктивному періоді. У період дитинства естрогени секретуються у малій кількості, що не індукують розвитку репродуктивних органів. Причиною низької секреції естрогенів є загальмованість секреції гонадотропних гормонів на рівні ЦНС.
У відповідь на дію гонадотропінів підвищена продукція естрогенів приводить до прискорення росту і розвитку матки, піхви, зовнішніх статевих органів, таза, молочних залоз. У дорослих жінок протягом репродуктивного періоду продукція естрогенів зазнає циклічних змін. Молекулярний механізм дії естрогенів на клітини-мішені такий, як у всіх стероїдних гормонів. Вони проникають у цитоплазму, з'єднуються з рецепторами, комплекс гормон-рецептор переміщається в ядро і взаємодіє із певними ділянками ДНК. В результаті індукується синтез певних мРНК і, відповідно, специфічних білків. Один із ферментів, активність якого значно збільшується, під дією естрогенів, є орнітиндекарбоксилаза. Вона каталізує утворення путресцину, субстрату для біосинтезу поліамінів, необхідних для проліферації тканин. Анаболічна дія естрогенів значно слабша, ніж андрогенів. Естрогени впливають на мінеральний обмін у кістках, гальмують резорбцію кісток, про що свідчить розвиток остеопорозу в період після менопаузи. Вважають, що естрогени діють на мінеральний обмін опосередковано через кальцитонін і вітаміни D. Естрогени впливають на синтез білків у печінці, зокрема синтез білків переносників гормонів, факторів згортання крові, ангіотензиногену, білків, що входять до складу ліпопротеїнів високої густини. Естрогени малоактивні при пероральному надходженні, оскільки швидко інактивуються в печінці.
Секреція прогестерону жовтим тілом готує ендометрій матки для імплантації заплідненої яйцеклітини. В період вагітності прогестерон проявляє гальмуючий вплив на мускулатуру матки, "заспокоюючи" її скорочення. Вплив цей пов'язаний із зміною вибіркової проникності мембран гладком'язових клітин для натрію і калію. Введення прогестерону призводить до зниження рівня калію і підвищення рівня натрію в міометрії. Разом з естрогенами прогестерон стимулює ріст молочних залоз. Естрогени стимулюють ріст системи проток, а прогестерон ріст нових залозистих елементів залози. Естрогени і прогестерон перешкоджають початку лактації під час вагітності, блокуючи дію пролактину на молочну залозу. Менструальний цикл Жіноча репродуктивна сфера у людини зазнає циклічних змін, що зумовлені складними фізіологічними та біохімічними взаємовідносинами між гіпоталамусом, гіпофізом та яєчниками. Складається з трьох фаз: фолікулярна; лютеїнова; власне менструація. Циклічна секреція естрогенів та прогестерону, що забезпечує зміни в жіночих статевих органах протягом менструального циклу, контролюється гонадотропінами гіпофіза фолікулостимулюючим гормоном (ФСГ) та лютеїнізуючим гормоном (ЛГ). ФСГ та ЛГ стимулюють визрівання фолікула, його розрив і трансформацію в жовте тіло.
Утворення естрогенів у фолікулах стимулюється переважно ФСГ, проте при наявності певної концентрації ЛГ. Функції жовтого тіла контролюються в основному ЛГ. Значне зростання (пік) концентрацій ФСГ та ЛГ передує овуляції. !ДОДАТКОВО! Цикл зводить в єдине ціле різні процеси: дозрівання яйцеклітини і її овуляцію, ріст, розвиток і інволюцію жовтого тіла, підготовку ендометрія матки до імплантації ембріона, активність структур мозку і гіпофіза, що контролюють співвідношення гонадотропних гормонів. Координація цих процесів досягається узгодженими в часі коливаннями швидкостей продукції і секреції ряду гормонів. Ритмічні цикли, які починаються після статевого дозрівання, зв'язані із секрецією гонадотропних гормонів гіпофіза, які в період до статевої зрілості не секретуються. Вважають, що початок статевого дозрівання запускаються зміною гормональної активності епіфіза, яка продукує гормон мелатонін - універсальний регулятор біологічних ритмів. В організмі жінок мелатонін гальмує секрецію гонадотропінів двома шляхами:
- впливає на клітини гіпоталамуса, пригнічуючи вивільнення гонадоліберину;
- у гіпофізі зменшує стимулювальну дію гонадоліберину на продукцію і секрецію гонадотропних гормонів. На початку статевого дозрівання епіфіз знижує секрецію мелатоніну, що запускає утворення гіпоталамусом гонадоліберину, який, в свою чергу, стимулює секрецію ФСГ і ЛГ гіпофіза. Циркадний ритм звільнення гонадотропінів, естрогенів і прогестерону є наслідком ритму секреції мелатоніну епіфізом. У перші дні менструальної кровотечі збільшується концентрація ФСГ у крові.
Плацента і плід тісно пов'язані між собою, так що синтез естріолу відбувається за участю материнського організму, плаценти і плода. Холестерин із печінки ма- тері надходить у плаценту, перетворюється у прегнелон, який в надниркових залозах плода перетворюється в один із андрогенів (дегідро-епі-андростерон), а із нього у плаценті синтезується естріол. Екскреція естріолу із сечею матері може служити показником життєздатності плода. Під час вагітності естрогени і прогестерон необхідні для розвитку і росту матки і молочних залоз. Естрогени стимулюють ріст гладком'язових клітин матки, збільшують її м'язову масу, забезпечуючи тим самим скоротливу активність матки під час пологів. Прогестерон перешкоджає ефективним координованим скороченням матки, перетворюючи їх в окремі слабкі фібриляції. Стимул, який запускає пологи, точно не визначений. Відомо, що на початку пологів відбувається викид кортизолу самим плодом і синтез простагландинів, припинення дії прогестерону, секреція нейрогіпофізом окситоцину і зростання кількості рецепторів до нього на клітинах міометрія. 4.Чоловічі статеві гормони (андрогени): структура, особливості транспорту в крові, регуляція секреції, вплив на обмін речовин. Порушення синтезу й секреції статевих гормонів. Чоловічі статеві гормони — андрогени — є похідними андростану (С 19 - стероїди). Основним андрогеном є тестостерон, що синтезується в інтерстиціальних клітинах сім’яників (клітинах Лейдига). Добова секреція тестостерону у чоловіків складає в нормі близько 5 мг. У клітинах-мішенях тестостерон конвертується в більш активний метаболіт — дигідротестостерон ( ДГТ ), для якого тестостерон є, по суті, прогормоном. Наявність ДГТ виявляється в сім’яних везикулах, передміхуровій залозі, зовнішніх статевих органах та деяких ділянках шкіри.
Перетворення тестостерону на ДГТ каталізується НАДФН-залежною 5-α- редуктазою Біотрансформація тестостерону в печінці та інших тканинах супроводжується утворенням метаболітів із значно зменшеною або відсутньою андрогенною активністю; основними представниками продуктів такого перетворення тестостерону є 17-кето - (або 17- оксо ) стероїди — андростерон та етіохоланолон. Біологічні властивості тестостерону полягають у забезпеченні репродуктивної функції чоловічого організму шляхом контролю сперматогенезу та стимуляції розвитку в пубертатний період первинних та вторинних статевих ознак. Крім того, характерною особливістю біохімічної дії андрогенів (тестостерону, його похідних та синтетичних андрогенів) є виражений анаболічний ефект , що проявляється стимуляцією синтезу білка в багатьох тканинах, особливо у м’язах; ця властивість андрогенів використовується при створенні синтетичних анаболічних препаратів. Фізіологічні функції чоловічих статевих залоз знаходяться під контролем гонадотропних гормонів ФСГ та ЛГ: ФСГ(фолікулостимулюючий) стимулює сперматогенний епітелій яєчок, рецептори на клітинах СЕРТОЛІ (синтез андрогензв’язуючого білка і транспорт тестостерону до місця сперматогенезу)., а ЛГ (рецептори на клітинах ЛЕЙДИГА (синтез тестостерона). Концентрація тестостерону в сироватці крові, як і глюкокортикоїду кортизолу, циклічно змінюється протягом доби з максимумом о 7-й-9-й год ранку та мінімумом — о 24 год та 3 год ранку. Молекулярні механізми дії статевих гормонів, як і кортикостероїдів, полягають у взаємодії відповідного гормону в клітинах-мішенях із специфічним цитозольним рецептором, транслокації комплексу стероїд- рецептор в ядро та стимуляції експресії генів, що контролюють синтез білків, які реалізують фізіологічну функцію даного гормону. Недостатність статевих гормонів гальмує біосинтез органічної матриці кісток, зокрема щелепних, і сприяє розвитку пародонтопатії. Корекція функції статевих залоз використовується в клінічній стоматології для лікування пародонтита. 5.Тиреоїдні гормони (трийодтиронін, тироксин): особливості синтезу й секреції, транспорту в крові, впливи на обмін речовин. Порушення обміну речовин при гіпо- і гіпертиреозі.
Біологічні функції тиреоїдних гормонів — полягають у контролі процесів енергетичного обміну, біосинтезу білка та морфогенезу:
- Стимуляція біоенергетичних процесів у тканинах при дії гормонів щитовидної залози позначається збільшенням швидкості тканинного дихання (поглинання О 2 ), активності мітохондріальних ферментів елетронотранспортного ланцюга, підвищенням рівня катаболізму вуглеводів, ліпідів, амінокислот. Разом з тим, збільшення поглинання тканинами кисню в умовах дії тиреоїдних гормонів не супроводжується адекватним зростанням фосфорилювання АДФ до АТФ, в результаті чого коефіцієнт окисного фосфорилювання (Рi/О) зменшується, тобто відбувається роз’єднання дихання та окисного фосфорилювання.
- Тиреоїдні гормони є потужними стимуляторами процесів морфогенезу, неонатального закладення, формування і розвитку тканинних структур та органів; уроджений гіпотиреоз у людини супроводжується важкою затримкою психічного розвитку новонароджених дітей. В основі позитивного впливу гормонів щитовидної залози на морфогенез та розвиток тканин лежить їх специфічний активуючий вплив на процеси транскрипції генів, що контролюють зазначені процеси. Молекулярні механізми дії Рецептори тиреоїдних гормонів локалізовані в ядрах клітин-мішеней. У взаємодії з гормонами беруть участь специфічні рецептори α-1 та β-1 , які є білками з м.м. 47 і 52 кД, відповідно. Спорідненість цих рецепторів до Т 3 значно більша, ніж до Т 4. Молекули тиреоїдних рецепторів мають три структурних домени: N- термінальний домен; центральний ДНК-зв’язуючий домен з двома цинковими пальцями ; С-термінальний домен, що сполучається з гормоном. Утворення комплексу гормон-рецептор призводить до конформаційних змін у молекулі рецептора; при цьому ДНК-зв’язуючий домен рецептора стає спроможним до взаємодії із специфічними сайтами на промоторах генів, які контролюють транскрипцію мРНК та синтез білків, що відповідають за прояви біологічних ефектів тиреоїдних гормонів. Патологія щитовидної залози а) Гіпотиреоз — патологічний стан, який розвивається внаслідок дефіциту в організмі вільних Т 3 та Т 4 або неадекватної реакції тканин-мішеней на
дію гормонів. Така ситуація може бути спричиненою дефектами синтезу тиреоїдних гормонів на різних його стадіях внаслідок:
- порушення акумуляції йодидів залозою (внаслідок йодного дефіциту або неспроможності залози накопичувати мікроелемент);
- порушень у ферментних системах, що використовують йодиди для утворення гормонально активних молекул Т 3 та Т 4 ;
- порушень у рецепторних та трансдукуючих системах, які трансформують гормональний сигнал в специфічні ефекти тиреоїдних гормонів. Поширеною формою гіпотиреозу є ендемічний зоб — хвороба, яка часто зустрічається в місцевостях, де наявний екзогенний дефіцит йоду в питній води та продуктах харчування. Захворювання характеризується збільшенням розміру залози — «зобом», спричиненим компенсаторною активацією виділення ТТГ; специфічними проявами хвороби є мікседема (слизистий набряк), загальмованість нейро-психічних процесів, рухова млявість, апатичність, у разі прояву патології в ранньому дитячому віці — значна затримка розумового та фізичного розвитку. б) Гіпертиреоз — патологічний стан, що пов’язаний із надлишковим утворенням залозою тиреоїдних гормонів. Різні за механізмами походження клінічні форми гіпертиреозу (базедова хвороба, хвороба Грейвса тощо) супроводжуються тиреотоксикозом («токсичний зоб»), характерними проявами якого є збільшення основного обміну (поглинання організмом кисню в стані спокою), підвищена збудливість нервової системи, психічна дратівливість, тахікардія, схуднення хворих внаслідок переважання катаболічних процесів.
- Розподіл іонів кальцію в організмі, форми кальцію в плазмі крові людини Розподіл кальцію в організмі Загальна кількість кальцію в тілі дорослої людини досягає 1 кг, близько 99 % якого локалізовано в кістках, де кальцій разом із фосфатами утворює кристали гідроксиапатиту, що складають основу неорганічної структури скелета. Позаклітинна концентрація іонів кальцію (Са2+) є величиною порядку 10-3 М, внутрішньоклітинна - 10-6-10- М. Всередині клітин Са2+ локалізований ("секвестрований") переважно в структурах ендоплазматичного (саркоплазматичного) ретикулуму та мітохондріях; біологічно активні сполуки (гормони, медіатори, лікарські засоби тощо) спричиняють зростання концентрації Са2+ в цитозолі (та активацію
