Pobierz Фарма конспект теми 4 i więcej Schematy w PDF z Hortiterapia tylko na Docsity!
1. Порівняльна характеристика пререзорбтивного принципу дії лікарських засобів. Пререзорбтивна дія - комплекс ефектів, що виникають на місці застосування лікарського засобу. Місцева дія виявляється, коли ліки наносять на ту чи іншу тканину людини: шкіру, слизові поверхні, ендотелій судин, м'яз тощо. Транспортування їх у внутрішні середовища організму забезпечується фізіологічною всмоктувальною здатністю слизової оболонки, шкіри і тд. Місцеву дію не можна розглядати окремо від реакції всього організму. За характером вона може бути в'яжучою, обволікальною, подразнювальною, некротизуючою (припікаючою), місцевоанастезуючою. Місцево діють речовини, які застосовують у вигляді присипок, мазей, паст, лініментів, розчинів. Багато лікарських засобів при місцевому застосуванні можуть всмоктуватись у кров (лідокаїн, ультракаїн). 2. Практичне призначення засобів, що впливають на аферентні ланки рефлекторної дуги. У різних тканинах і органах містяться чутливі нервові закінчення (рецептори), від яких при їх подразненні надходить збудження далі через нервові волокна до ЦНС. Ці рецептори поділяють на больові (ноцицептивні), температурні, тактильні (рецептори дотику), нюхові, смакові тощо. Адсорбуючі, обволікаючі, пом'якшувальні та в'яжучі ЛЗ попереджають вплив подразнюючих факторів.
Місцеві анестетики понижують чутливість закінчень аферентних нервових волокон або пригнічують проведення збудження через чутливі нервові волокна.
3. Класифікація засобів, що впливають на аферентну інервацію. Лікарські засоби, що діють у ділянці закінчень аферентних (чутливих) нервів, поділяють на дві групи: препарати, які знижують чутливість аферентних нервів; препарати, які підвищують чутливість аферентних нервів. 1. Лікарські засоби, що знижують чутливість закінчень аферентних нервів або захищають їх від подразнювального впливу екзогенних факторів, поділяються на: адсорбуючі; обволікаючі; пом'якшувальні; в'яжучі; лікарські засоби для місцевої анестезії. 2. До лікарських засобів, що стимулюють закінчення аферентних нервів, належать: подразнювальні; гіркоти; блювотні; проносні; жовчогінні рефлекторної дії; відхаркувальні; стимулятори дихання рефлекторної дії. АДСОРБУЮЧІ ЛЗ (адсорбенти, сорбенти)
- це препарати з високою поверхневою активністю, що поглинають (адсорбують) різні хімічні сполуки, запобігаючи подразненню нервових закінчень;
- це дуже подрібнені речовини, що набувають корпускулярної будови. Ефект адсорбції зумовлений фіксацією молекул різних речовин на поверхні сорбенту.
Силікс має
- високу гідрофільність;
- високу білоксорбуючу активність;
- здатність зв'язувати віруси, мікроорганізми, мікробні токсини;
- здатність взаємодіяти з низькомолекулярними сполуками. Показання: лікування гострих отруень, дисбіозу кишечника, гнійно- запальних процесів, інфекційних діарей, вірусних гепатитів тощо. Ентеросгель - це гідрогель метилкремнієвої кислоти, ентеросорбент. Препарат ефективно адсорбує з кишечника і крові та екскретує з організму середньо- молекулярні токсичні речовини, продукти незакінченого метаболізму, інкорпоровані радіонукліди. Препарат усуває прояви токсикозу, дисбактеріозу, відновлює мікрофлору, нормалізує метаболічні процеси та показники лабораторних досліджень крові, сечі, захищає слизову оболонку шлунка і кишечника від агресивних впливів, від виникнення ерозивно-виразкових процесів; поліпшує імунний статус, має регенеративну, гепатопротекторну дії. Показання: детоксикація при захворюваннях нирок, при токсикоінфекціях, захворюваннях печінки, гастроентероколіті, діареї, алкогольній, наркотичній інтоксикаціях, при опіковій та променевій хворобах, гнійно-септичних процесах, дисбактеріозі. Тальк, біла глина - дуже дрібні порошки; захищають ушкоджені ділянки шкіри (попрілість, запальні процеси) від механічних подразнень, адсорбують секрецію потових залоз, підсушують шкіру, запобігають подразненню. Тальк входить до складу паст, що мають підсушуючі властивості. ОБВОЛІКАЮЧІ ЛЗ
- це високомолекулярні сполуки, що утворюють у воді колоїдні розчини;
- препарати покривають тонким шаром поверхню шкіри та слизові оболонки, утворюють колоїдну плівку на ділянках із запаленням, виразками, захищають нервові закінчення від подразнювальних впливів.
- більшість таких ЛЗ також мають адсорбуючі властивості, внаслідок чого запобігають контакту шкідливого агента з нервовими закінченнями;
- володіють протизапальною, болезаспокійливою дією. При запальних і виразкових процесах травного каналу (гастрит, виразкова хвороба, ентероколіт) сприяють послабленню больового синдрому, рефлекторної дисфагії, нудоти, блювання, печії, діареї через усунення подразнень слизової оболонки. Сповільнюють абсорбцію (всмоктування) токсичних речовин та виявляють дезінтоксикаційний ефект. Як обволікаючі ЛЗ використовують слиз крохмалю, який готують з різної сировини (зерен кукурудзи, пшениці, рису, бульб картоплі) та слиз насіння льону. Їх рекомендують застосовувати разом або безпосередньо перед прийомом препаратів, що мають подразливі властивості. При отруєнні кислотами та лугами обволікаючі ЛЗ призначають тривало до 3 тижнів з метою захисту поверхні слизової оболонки травного каналу. Препарати призначають всередину при запальних захворюваннях кишечника, печінки, підшлункової залози; місцево при трофічних виразках, гнійних ранах. Крохмаль, глину білу, що має адсорбуючі властивості, призначають у присипках. Крохмаль використовують також для приготування паст. Обволікаючі речовини містяться у багатьох лікарських рослинах: алтеї лікарській, гравілаті річковому, різних видах зозулинця, вівсі посівному, перстачі прямостоячому, солодці голій тощо, і мають у певних лікарських формах додаткові призначення (зокрема, настій кореня алтеї застосовують як відхаркувальний засіб). ПОМ’ЯКШУВАЛЬНІ ЛЗ До них належать ліпіди, які, покриваючи тонким шаром поверхню шкіри чи слизової оболонки, захищають рецептори від подразнень. При цьому вони надають тканинам еластичності.
солі деяких металів (вісмуту нітрат основний, препарати вісмуту (дерматол, ксероформ), свинцю ацетат, міді сульфат, цинку сульфат, срібла нітрат тощо у малих концентраціях). Зовнішньо призначають вісмуту нітрат основний, дерматол (вісмуту галат основний), ксероформ (трибром фенолят вісмуту основний) у вигляді присипок, мазей і паст - мають в'яжучу, антисептичну дію. Вісмуту нітрат основний входить до складу вітчизняних лікарських засобів (вікаїр, вікалін), які призначають усередину при гастритах з підвищеною кислотністю. У великих концентраціях солі важких металів мають припікаючу дію. Розчини солей срібла, міді, цинку застосовують як припікаючі (при обробці слизових оболонок, шкіри для видалення надмірних гранульом) або кровоспинні засоби при неглибоких порізах. У малих концентраціях їх можна застосовувати в очних краплях та в урології. Цинку оксид використовують у вигляді присипок, зокрема для немовлят, мазей для лікування, профілактики дерматиту. В'яжучі речовини органічного походження отримують з лікарської рослинної сировини. В'яжуча дія виражена у екстрактів, відварів, настоїв із кори дуба звичайного, кореня дягелю лікарського, трави споришу звичайного, вовчуга польового, звіробою звичайного, квіток цмину піскового, трави та кореня чистотілу звичайного, листя скумпії, брусниці, суцвіть ромашки лікарської, листя та незрілих плодів горіха волоського, плодів ялівцю звичайного, чорниці, листя та насіння каштана звичайного, кореневища перстачу прямостоячого, змійовика та ін. Танін - галоподібна кислота, видобута з чорнильних горішків (нарости на молодих пагонах малоазійського дуба та на деяких інших рослинах родини сумахових). У розчинах, залежно від концентрації, препарат призначають для полоскання горла та ротової порожнини при запальних процесах, опіках.
Розчином таніну промивають шлунок у випадках отруєння солями алкалоїдів і важких металів (із цими речовинами танін утворює нерозчинні та малорозчинні сполуки, які майже не абсорбуються). Із деякими іншими речовинами, зокрема морфіном, кокаїном, атропіном, нікотином, танін також утворює нестійкі сполуки, що потребує швидкого видалення їх із шлунка. Кора дуба застосовується у вигляді відвару для полоскання при ангінах, ларингітах, гострих і хронічних гінгівітах, стоматитах, різних формах пародонтозу, пародонтитів, виразках слизової оболонки порожнини рота й запальних процесах іншого генезу. Настій із листя шавлії, препарат сальвін, настій і настойку з трави звіробою, настій чи відвар квіток ромашки, а також ромазулан, ротокан, азулан призначають при запальних процесах у горлі та порожнині рота. Для полоскання горла та ротової порожнини призначають відвар із кореневища лапчатки, настій із квітів лабазника в'язолистого. Ці препарати призначають усередину - при гастритах, ентеритах; при колітах - усередину та у вигляді клізм. В'яжучі лікарські засоби застосовуються місцево при запальних процесах різної локалізації (стоматит, гінгівіт, риніт, кон'юнктивіт, цистит, вагініт, дерматит, ентерит), призначають хворим на виразкову хворобу шлунка (вісмуту субцитрат (денол, віснол, гастронорм), вісмуту нітрат основний (вікалін, вікаїр). МІСЦЕВОАНЕСТЕЗУЮЧІ ЛЗ
- це лікарські засоби, які понижують чутливість закінчень аферентних нервових волокон та (або) пригнічують проведення збудження через нервові волокна. Спочатку вони впливають на проведення збудження через чутливі нервові волокна, а далі через рухові. Місцеві анестетики викликають необоротну втрату насамперед больової, а потім температурної та інших видів чутливості при повному збереженні свідомості.
До препаратів другого покоління належить прокаїн (новокаїн); третього - лідокаїн, тримекаїн; четвертого - прилокаїн, мепівакаїн та бупівакаїн% п'ятого - етидокаїн, артикаїн, ропівакаїн. Спільним у структурі основних місцевоанестезуючих лікарських засобів є: ароматичний залишок з ліпофільними властивостями; аміногрупа, що забезпечує гідрофільність речовини, проміжна ланка, яка з'єднує оптимально збалансовані ліпофільну і гідрофільну частини молекули. Фармакокінетика
- практично не проникають крізь слизові оболонки, неушкоджену шкіру, неоднаково проходять крізь слизову оболонку різних органів: швидше крізь оболонку трахеї, ніж гортані, і повільніше сечового міхура;
- легко абсорбуються при нанесенні на поверхню рани зі свіжими грануляціями. Абсорбцію місцевого анестетику можна сповільнити за допомогою судинозвужувальних засобів типу епінефрину, норепінефрину, фенілефрину. Препарати складних ефірів мають меншу тривалість дії, ніж аміди. Препарати складних ефірів не призначають для анестезії при місцевому застосуванні сульфаніламідів, оскільки продукт гідролізу складних ефірів - параамінобензойна кислота - конкурент сульфаніламідів. Аміди стабільніші, діють триваліше, краще витримують зниження рН при запаленні, не конкурують із сульфаніламідами. Біотрансформація залежить від хімічної будови речовин. Складні ефіри досить швидко метаболізуються шляхом гідролізу псевдохолінестеразою у плазмі крові й печінці. У крові більшість препаратів зв'язується з білками плазми (понад 50%).
ЛЗ з великим ступенем зв'язку з білками мають більшу тривалість дії та низьку мембранну токсичність. Ліпофільні лікарські засоби легше проникають через мембрану нервового волокна, ефективніші, але надто швидке проникнення препаратів у кров підвищує їхню токсичність. Заміщені аміди повільно руйнуються мікросомальними ферментами в печінці. При запальних процесах у тканинах активність місцевих анестетиків зменшується, оскільки в кислому середовищі (рН 5-6) гідроліз солей пригнічується, то й активна частина молекули (основа), від якої залежить специфічність ефекту, вивільнюється повільніше. Для трансмембранного транспорту необхідна неіонізована форма. При пониженні рН у зоні запалення мала частка неіонізованого препарату проникає в клітину, місцевоанестезуюча активність знижується. Тому при запальних процесах значно менша ефективність місцевих анестетиків. Важливою умовою дифузії ЛЗ з місця введення чи аплікації до місця впливу є розчинність їхніх хлоридів у воді. Екскреція препаратів після надходження в організм відбувається переважно з сечею. Залежно від клінічного застосування місцеві анестетики застосовують при наступних видах місцевого знеболення:
- Поверхнева (термінальна) анестезія - блокування нервовових закінченнь (бензокаїн-анестезин, тетракаїн-дикаїн, лідокаїн).
- Провідникова - блокада проведення збудження через чутливі волокна.
- Інфільтраційна анестезії - пошарово просякаються тканини (прокаїн-новокаїн, тримекаїн, артикаїн, лідокаїн, бупівакаїн, мепівакаїн, ропівакаїн).
- Епідуральна - місцевий анестетик вводять у простір над твердою оболоною спинного мозку.
Лініменти і мазі з терпентиновою олією застосовують при невралгіях, міалгіях завдяки відволікаючій та анальгезуючій дії і використовують також для інгаляції при бронхітах як відхаркувальне (препарат посилює секрецію бронхіальних залоз при введенні). Ментол (спирт терпенового ряду) - вибірково подразнює холодові рецептори, що викликає почуття холоду, пригнічує свербіж і біль. Препарат має місцеву судинозвужувальну дію, знижує збудливість больових рецепторів, входить до складу мазі Дип Риліф, зменшує ексудацію при риніті. Використовують місцево (при невралгії, міалгії, артралгії), а також під язик (у складі валідолу, корвалдину, валокордину, корвалолу) Дія ментолу на слизову оболонку порожнини рота рефлекторно сприяє усуненню спазму вінцевих судин. Входить до складу препаратів з відхаркувальною дією (наприклад, брозедекс). Розчин аміаку (нашатирний спирт) - рефлекторно впливає переважно на центри довгастого мозку; дихання його викликає інтенсивне подразнення закінчень трійчастого нерва, наслідком чого є збудження сітчастого утвору, стимуляція дихального, судинорухового центру, підвищення тонусу судин, стимуляція дихання. При отруєнні етиловим алкоголем розчин аміаку призначають як блювотне рефлекторної дії (5-8 крапель в 0,5 склянки води всередину). Завдяки здатності викликати денатурацію білків мікроорганізмів препарат може застосовуватися місцево у розчинах, як лужний антисептик для обробки рук хіруpra. Перцевий пластир Плоди стручкового перцю містять капсаїцин, який подібно до канабіноїдів збуджує ванілоїдні циторецептори, реалізуючи подразливу дію. Завдяки анальгезуючому ефекту (виділення ендорфінів, енкефалінів), посиленню кровообігу його призначають при невралгії, радикуліті, міалгії.
Олія евкаліптова - застосовують для інгаляцій у разі захворювань дихальних шляхів. Вона входить до складу інгаліпту - препарату для інгаляцій при бронхітах, а також камону, який застосовують місцево при радикулітах, міозитах. Бальзам "Золота зірка" , до якого входять олія гвоздики та кориця, призначають у разі головного болю, укусів комах.
4. Хімічна класифікація місцево анестезуючих засобів. За ХІМІЧНОЮ БУДОВОЮ місцевоанестезуючі засоби класифікуються на:
- Складні ефіри: бензойної кислоти та аміноспиртів (кокаїн); параамінобензойної кислоти та аміноспиртів (прокаїн-новокаїн, бензо-каїн-анестезин, тетракаїн-дикаїн).
- Заміщені аміди кислот (лідокаїн, тримекаїн, артикаїн, бупівакаїн, мепівакаїн, ропівакаїн).
- Комбіновані засоби (ультракаїн Д-С (артикаїн + епінефрин), бупінекаїн (бупівакаїну гідрохлорид + епінефрин), оптокаїн (мепівакаїн епінефрин), катеджель (лідокаїн + хлоргексидину гідрохлорид)). Група складних ефірів параамінобензойної кислоти Перевага цих сполук полягає в тому, що вони не викликають лікарської залежності, толерантності і, за винятком дикаїну, менш токсичні, ніж кокаїн. Бензокаїн-анестезин - найменш активний серед місцевоанестезуючих засобів, погано розчиняється у воді (слабка основа, не утворює з кислотами стійких розчинних солей). Призначають для поверхневої анестезії у присипках, мазях, пастах, лініментах, таблетках у комбінації з іншими засобами. Входить до складу антацидного препарату альмагель-А. Препарат використовують місцево
Побічна дія Прокаїн може викликати ідіосинкразію, алергічні реакції, запаморочення, загальну слабкість, пониження артеріального тиску, рухове збудження, судоми, сповільнення дихання, колапс. У післяопераційному періоді можливі вторинна гіперемія і кровотеча як наслідок застосування адреноміметичних засобів у комбінації з місцевими анестетиками. У хворих, а також у медичного персоналу можлива алергія до прокаїну, що проявляється запамороченнями, загальною слабкістю, блювотою, зниженням артеріального тиску, тахікардією, в деяких випадках судомами, колапсом, шоком, набряком Квінке, стоматитами, дерматитами. Протипоказання Ідіосинкразія, алергія до інших місцевоанестезуючих засобів. Можливе проведення відповідної проби. У разі отруєння можливе застосування тіопенталу-натрію, діазепаму, кардіотонічних, судинозвужуючих засобів, підключення апарату штучного дихання. Тетракаїн-дикаїн - у десять разів активніший від кокаїну і водночас у два-п'ять разів токсичніший від нього. Препарат місцево розширює судини, тому його обов'язково застосовують з адреналіном. Використовується тільки для поверхневої анастезії через високу токсичність дикаїну. Тетракаїн не викликає звикання, його анестезуючий ефект не зменшується після повторного введення. Швидко всмоктується через слизові оболонки, тому навіть незначне підвищення терапевтично визначених доз веде до токсичних ефектів, смерті. Головне призначення - отоларингологія, офтальмологія. На сьогодні препарат в Україні не зареєстрований. Група амідів Лідокаїну гідрохлорид - у клінічній практиці застосовують частіше, ніж інші препарати цієї групи для всіх видів анестезії. Фармакодинаміка
Препарат порівняно з прокаїном у два-п'ять разів ефективніший і має удвічі тривалішу дію. Залежно від концентрації токсичніший, ніж прокаїн, або ж їхня токсичність співпадає. Практично не впливає на тонус судин, величину зіниць, при резорбтивній дії виявляє антиаритмічний та заспокійливий ефект. Фармакокінетика Лідокаїн інтенсивно проникає у тканини і діє швидше, ніж новокаїн. Особливо добре розподіляється по тканинах серця, нирок, мозку, печінки, селезінки, жировій та м'язовій тканинах. Проникає крізь гематоенцефалічний бар'єр. Зв'язується з білками крові на 50%, активно біотрансформується в печінці. Період напіввиведення 1-3 год, метаболіти екскретуються з сечею. Показання Для аплікаційного знеболення призначають у вигляді спрею, випускають препарат у вигляді розчину для ін'єкцій. Розчин застосовують для інфільтраційної, провідникової спинномозкової анестезії, а також як протиаритмічний засіб. Побічна дія Нудота, блювання, сонливість, дезорієнтація, апатія, запаморочення, неспокій, нервозність, дзвін у вухах, збудження, тремор, рідко судоми, блідість, зниження артеріального тиску, колапс брадикардія, можливий шок, зупинка серця, алергічні реакції. У комбінації з феназином входить до складу вушних крапель отипакс, які при значають для лікування отитів. Є складовою антисептичних розчинів з хлоргексидином (наприклад, інстилагель, катеджел), який застосовують перед уведенням катетерів, інтубацією. Для місцевої анестезії використовують у комбінації з прилокаїном (емла). Тримекаїн - за хімічною структурою і фармакологічними властивостями близький до лідокаїну гідрохлориду. Препарат у два-три рази активніший і має тривалішу дію, ніж прокаїн, однак у півтора рази токсичніший від нього. Тримекаїн викликає швидку, глибоку і тривалу (2-4 год) анестезію.
Використовується для інфільтраційної, провідникової анестезії. Препарат характеризується швидким ефектом (через 1-3 хв), значною знеболюючою дією. Має низьку токсичність, не проникає крізь гематоенцефа лічний бар'єр, не зв'язується міцно з білками. Застосовують частіше у стоматоло гічній практиці в комбінації з епінефрину гідрохлоридом. Тривалість анестезії ультра-каїном Д-С становить 45 хв, Д-С форте - 75 хв. Побічна дія Головний біль, ступор, втрата свідомості, порушення дихання, тремор, нудота, блювання, диплопія, алергічні реакції. Мепівакаїн - призначають при всіх видах анестезії, крім поверхневої. Системна абсорбція залежить від дози, концентрації, способу застосування. У разі провідникової анестезії ефект розвивається через 0,5-4 хв, зберігається до 10-100 хв, залежно від тканин. У разі перидурального введення ефект розвивається через 7-15 хв, тривалість дії 115-150 хв. Порівняно з лідокаїном препарат має менш виражену вазодилатацію, швидкий початок та більшу тривалість дії. Мепівакаїн входить до складу оптокаїну разом з епінефрином. Побічна дія Нудота, блювання, артеріальна гіпотензія, запаморочення, головний біль, збудження, брадикардія, фібриляція передсердь, свербіж, кропив'янка, тремор, судоми, нетримання сечі. Прилокаїн - схожий на лідокаїн, але менш токсичний. Застосовують без вазоконстриктору (4% розчин) та з вазоконстриктором (феліприсилом - 3% розчин), з епінефрином (2% ксилонест). Етидокаїн - ліпофільна похідна лідокаїну, призначається з вазоконстриктором для провідникової та інфільтраційної анестезії. Ропівакаїн - вважається найактивнішим і найменш токсичним препаратом місцевих анестетиків, часто призначається при епідуральній анестезії.
5. Механізм дії та критерії фармакологічного оцінювання анестетиків. Фармакодинаміка Анестетики реалізують свій ефект внаслідок прямого контакту з електрозбудливою мембраною нервових клітин, зокрема їхніх відростків, а також синапсів. Місцеві анестетики зв'язуються з рецепторами на внутрішній стороні поверхні клітинної мембрани, блокують натрієві канали, а також знижують її проникність для іонів калію та кальцію і порушують її поверхневий натяг. Основа анестезуючої дії характеризується пригніченням здатності мембрани генерувати потенціал дії, сповільнення транспорту іонів і проведення імпульсу нервовими волокнами, а також гальмування аксонального транспорту білків. Після накопичення в мембрані препарати набувають іонізованої форми. Дані препарати утворюють комплекс з АТФ і пригнічують окисно- відновні процеси (активність нікотинамідних коферментів, цитохромоксидази, цитохрому С, дегідрогеназ), зменшують енергетичне забезпечення сприймання больових імпульсів. Місцеві анестетики можуть блокувати проведення збудження через чутливі, вегетативні, рухові волокна. Спостерігається гальмування активності кальційзалежних фосфоліпаз і АТФ-ази, зниження концентрації продуктів фосфоліпазної активності жирних кислот і лізоформ, пониження поверхневого натягу мембран фосфоліпідів. Змінюється характер білково-ліпідної взаємодії у мембрані, а отже, й структура і функція натрієвого каналу. Йони магнію посилюють мембрано-стабілізуючу дію місцевих анестетиків.
