Pobierz Фізіологія кровоносних судин. Дослідження артеріального тиску в людини. Функціональна хара i więcej Publikacje w PDF z Filozofia, poglądy filozofów tylko na Docsity!
Фізіологія кровоносних судин. Дослідження артеріального тиску в людини. Функціональна характеристика судин, роль судинного русла в кровообігу. Фізіологічні основи дослідження судинного русла 1.Фізичні основи гемодинаміки. Лінійна і об'ємна швидкість кровотоку. Корекція реальними судинами законів гідродинаміки. Гемодинаміка – розділ фізіології кровообігу, який вивчає причини, умови і механізми переміщення крові в серцево-судинній системі. Рух крові в системі в системі кровообігу визначається двома силами:
- тиском, під яким вона знаходиться в судинах;
- опором, який виникає при її русі в судинах. Тиск - один з основних показників гемодинаміки. Тиск крові в судині дорівнює відношенню сили, з якою кров діє на його стінки, до одиниці їх площі: Величина тиску залежить від співвідношення ємності судини й об'єму крові, що перебуває в ньому. Об'єм крові, що протікає через судину, можна обчислити за такою формулою: де 2-об'ємний кровотік; Р, - тиск у початковому відділі судини; Рг - тиск на виході з судини; Я - опір кровотоку. Якби енергія крові, задана скороченням шлуночків, не витрачалася на подолання тертя, величина тиску в будь-якому перерізі судин залишалася б постійною. Гідродинамічний опір, який кожна судина чинить під час руху крові, обчислюється формулою Пуазейля: де 1 - довжина судини; - в'язкість крові; г - радіус судини. Об'єм крові, що протікає через кожний з відділів судинного русла за 1 хв, дорівнює ХОК. Це означає, що через аорту або легеневі артерії, а також через сумарний поперечний переріз, проведений на будь-якому рівні всіх артерій, капілярів, вен, за одиницю часу протікає однакова кількість крові, що дорівнює ХОК. На подолання опору і витрачається скорочувальна енергія серця. Опір виникає під час руху крові судиною внаслідок внутрішнього тертя між
шарами крові, між плазмою крові й стінками судин. З огляду на формулу, гідродинамічний опір у судині залежить від її радіуса: він росте в четвертному ступені при зменшенні радіуса. Від величини гідродинамічного опору суттєво залежить розподіл об'ємного кровотоку при поділі судини. На вході судини, що розділяється, тиск однаковий, і якщо, наприклад, одна із судин ширша від іншої вдвічі, через неї протікатиме в 16 разів більше крові. Деякі показники, що характеризують гемодинаміку судин. Залежність опору від радіуса й довжини судини призводить до того, що близько 50 % загального периферійного опору (ЗПО) припадає на артеріоли, 25 % - на капіляри. Незважаючи на великий діаметр, артеріоли створюють більший опір кровотоку порівняно з капілярами внаслідок того, що вони набагато довші. Решта 25 % ЗПО становить опір артерій, венул і вен. Високий опір дрібних артерій різко знижує об'ємний кровотік, а також лінійну швидкість руху часток крові в них і наступних судинах мікроциркуляторного русла (табл. 12). Найменша швидкість кровотоку - в капілярах. Зі збільшенням діаметра судини зростає об'ємна й лінійна швидкість кровотоку.
. Лінійний кровотік і тиск у різних відділах судинного русла Залежність кровотоку від стану судин Кровотік у конкретних судинах здебільшого визначається такими їх властивостями, як еластичність, розтяжність і скоротливість. Так, залежність об'ємної швидкості відтиску більше виявляється в судинах з еластичною стінкою, ніж у твердих трубках. Під впливом тиску крові судина розтягується, що, з одного боку, знижує тиск, а з іншого - збільшує об'ємний кровотік. На відміну від цього судини м'язового типу при зростанні тиску можуть активно перешкоджати зміні кровотоку. Наприклад, за рахунок однієї лише реакції непосмугованих м'язових волокон стінок може змінитися об'єм крові, що тече судиною: у разі швидкого наростання тиску і швидкого розтягнення непосмугованих м'язів вони скорочуються, зменшуючи просвіт, а отже,
Отримана таким чином величина є сугубо середнім показником, так як згідно законів ламінарного руху, швидкість переміщення крові в центрі судини є максимальною і зменшується в шарах, які прилягають до судинної стінки. Лінійна швидкість кровотоку різна в окремих ділянках судинного русла. У середньому швидкість кровотоку в артеріях складає близько 20 см/с, у капілярах - 0,5 мм/с, у венах - 10-15 см/с. Течія крові в артеріальній системі не є стаціонарною оскільки під час кожної систоли в артерії виникає прискорення кровотоку і сповільнення під час діастоли, тобто кровотік в аорті і артеріях пульсує. У капілярній сітці в силу особливостей будови передуючих їй артерій пульсові поштовхи зникають і лінійна швидкість кровотоку набуває постійної величини. Швидкість кругообігу крові відображає час, за який кров проходить велике і мале коло кровообігу. Для визначення швидкості кровообігу звичайно використовують введення «мітки» з наступним контролем за її появою у відповідній ділянці. У людини повний час кровообігу складає 20-23 секунди. При цьому на проходження малого кола кровообігу припадає біля 1/5 часу, а на проходження великого - близько 4/5. 2.Функціональна класифікація судин. Залежно від виконання функції судини можна підрозділити на: Амортизувальні (судини камери стиску) – це аорта й великі артерії, що містять еластичні та колагенові волокна, які надають стінці судини пружності і жорсткості. Під час систоли лівого шлуночка кров виганяється в аорту, яка розтягується в найближчій ділянці до серця (А) .Внаслідок скорочення еластичних волокон цієї ділянки аорта звужується і переміщує кров у ділянку (Б). Наступне скорочення цієї розтягнутої ділянки переміщує кров у ділянку (В) і так далі за ходом еластичних артерій. Кожна розширена ділянка після вигнання з неї крові повертається до вихідного стану. Завдяки цьому забезпечується неперервність руху крові у судинах при ритмічній роботі серця та зменшенні гідродинамічного удару. резистивні (судини опору) – це дрібні артерії й артеріоли, що мають гладкі м'язи, при скороченні яких зменшується сумарний поперечний діаметр і збільшується опір, завдяки чому підвищується тиск в артеріях і зменшується плин крові в капілярах.. обмінні; Капіляри. У них відбувається дифузія і фільтрація води, газів, мінеральних та поживних речовин. це капіляри, стінка яких позбавлена медії і майже повністю адвентиції. Через відсутність власних м'язових
клітин, діаметр капілярів залежить від тиску в пре- і посткапілярах резистивних судин і судин-сфінктерів. Шунтувальні- це артеріально-венозні анастомози, по яких кров переходить з артеріол у венули, минаючі капіляри Ємнісні- відносяться вени. Їх стінка легко розтягується. Тому вони здатні накопичувати велику кількість крові, без зміни венозного кровотоку. У зв'язку з цим вени деяких органів можуть виконувати роль депо крові. Це вени печінки, підшкірних судинних сплетінь, чреваті вени. У венах може депонироваться до 70% всієї крові. Справжніх депо, як селезінка собаки, у людини немає. Крім цих типів є шунтуючі судини. Ними є артеріовенозні анастомози. При деяких умовах вони забезпечують перехід крові в вени минаючи капіляри. Резистивні, обмінні й шунтувальні судини утворюють мікроциркуляторне русло. Функціональну характеристику судин дають на прикладі великого кола кровообігу. Амортизувальні судини (амортизація пульсових коливань об'єму). До амортизувальних судин належать еластичні й великі м'язові артерії. Ефект амортизації полягає у згладжуванні систолічних коливань кровотоку, що періодично виникають. УО, що виганяється зі шлуночка з великою швидкістю, надає прискорення руху тому об'єму крові, що перед цим перебував у судинах. Площа поперечного перерізу аорти (2,5 см2) відносно порожнини шлуночка незначна й увесь УО (70 мл) через неї за час викиду (0,3 с) пройти не може. За цей час встигне пройти близько 40 мл крові. Інші 30 мл залишаються в ній разом з тим об'ємом крові, що був у ній перед систолою шлуночка, розтягуючи еластичну аорту (мал. 105). Отже, кінетична енергія серця, скорочуючись, подрібнюється нібито на дві частини. Частина енергії (кінематична) застосовується відразу на прискорення руху крові, а друга частина переходить в енергію розтягнення стінки судини. Ця потенційна енергія деформації аорти перетворюється на кінетичну енергію руху крові в період діастоли серця. Розтягнуті еластичні волокна, скорочуючись, підтримують високий тиск в аорті й у тому разі, якщо частина крові з неї відтікає в період діастоли шлуночка. Тим самим створюється необхідний для постійного кровотоку градієнт тиску між аортою і розміщеними нижче артеріями. Таким чином, еластичність аорти створює силу, що забезпечує підтримання сталості кровотоку в разі пульсивної роботи серця. Крім того, еластичність судин, що прилягають до серця, знижує перешкоджання серцевому викиду,
Периферичний судинний опір Периферичний судинний опір відноситься до комплаєнсу, що представляє собою здатність будь-якого відділення розширюватися для розміщення підвищеного вмісту. Металева труба, наприклад, не відповідає вимогам, тоді як балон - це. Чим більше відповідність артерії, тим ефективніше вона здатна розширюватися, щоб вмістити сплески кровотоку без підвищеного опору або артеріального тиску. Вени більш сумісні, ніж артерії, і можуть розширюватися, щоб утримувати більше крові. Коли захворювання судин викликає жорсткість артерій (наприклад, атеросклероз або атеросклероз), знижується відповідність і підвищується стійкість до кровотоку. Результатом є більша турбулентність, більш високий тиск всередині судини та зменшення кровотоку. Це збільшує роботу серця. Обсяг циркулюючої крові Обсяг циркулюючої крові - це кількість крові, що рухається по організму. Підвищений венозний повернення розтягує стінки передсердь, де розташовані спеціалізовані барорецептори. Барорецептори - це рецептори, що чутливі до тиску. Оскільки барорецептори передсердь збільшують швидкість стрільби і розтягуються через підвищення артеріального тиску, серцевий центр реагує збільшенням симпатичної стимуляції та інгібуванням парасимпатичної стимуляції для збільшення HR. Вірно і навпаки. в'язкість крові В'язкість крові є мірою товщини крові і на неї впливає наявність білків плазми і формених елементів в крові. Кров в'язка і кілька липка на дотик. Він має в'язкість приблизно в п'ять разів більшу, ніж у води. В'язкість - це міра товщини рідини або опору потоку, і на неї впливає присутність білків плазми та формених елементів у крові. В'язкість крові різко впливає на артеріальний тиск і потік. Розглянемо різницю в витраті води і меду. Більш в'язкий мед продемонстрував би більший опір потоку, ніж менш в'язка вода. Цей же принцип застосовується і до крові. Еластичність стінок судин Еластичність стінок судин відноситься до здатності відновлювати свою нормальну форму після розтягування і стиснення. Судини діаметром більше 10 мм, як правило, еластичні. Їх рясні еластичні волокна дозволяють їм розширюватися в міру проходження через них крові, що перекачується з шлуночків, а потім віддаватися після того, як пройде сплеск. Якби стінки артерій були жорсткими і не в змозі розширюватися і віддалятися, їх опір кровотоку значно збільшився б, а артеріальний тиск піднімався б до ще більш високих рівнів, що, в свою чергу, вимагало б від серця важче перекачувати,
щоб збільшити обсяг крові, що виганяється кожним насосом (об'єм удару) і підтримувати достатній тиск і витрата. Стінки артерій повинні були б стати ще товщі у відповідь на це підвищений тиск. Систолічний тиск – це найбільший тиск крові в артеріальних судинах під час серцевого циклу, обумовлений систолою лівого шлуночка серця. Його величина в нормі може бути в межах 100-139 мм рт. ст., оптимальна – 120 мм рт. ст. Діастолічний тиск – це найменший тиск крові в артеріальних судинах під час серцевого циклу, обумовлений діастолою лівого шлуночка серця. Його величина в нормі може коливатись у межах 60- 89 мм рт. ст., оптимальна – 80 мм рт. ст. Пульсовий тиск – це різниця між систолічним і діастолічним тиском. Його обумовлює величина систолічного об'єму (СО) крові. Під час вигнання крові з лівого шлуночка артеріальний тиск значно підвищується через відносно малу ємність аорти й артерій. Завдяки тому, що опір кровоносних судин під час систоли не змінюється, пульсовий тиск зростає так само, як збільшується систолічний тиск. Середній артеріальний тиск – це тиск крові протягом серцевого циклу, величина якого залежить від систолічного, діастолічного тисків і тривалості серцевого циклу. Він може бути приблизно розрахований як сума діастолічного тиску й 1/3 пульсового тиску. Середній тиск в аорті підтримується на рівні 100 мм рт. ст. Його величина використовується при розрахунках загального периферичного судинного опору. Артеріальний тиск не є постійним; він безперервно коливається вверх і вниз у межах середньої величини. На кривій реєстрації коливання тиску має вигляд хвиль .Хвилі першого порядку відображають скорочення серця. Під час систоли порція крові надходить в артерії і розтягує їх, що призводить до підвищення тиску; під час діастоли – надходження крові в артерії зупиняється, їх розтягнення зменшується, тиск падає. Хвилі другого порядку пов'язані з дихальними рухами. При вдиху артеріальний тиск знижується, при видиху – зростає, тому їх ще називають дихальними хвилями. Дихальні хвилі третього порядку обумовлені тонусом серцево-судинного центру при зниженні кисневого забезпечення мозку.
З рівняння випливає: чим менший радіус судини, тим менша напруга в її стінці. Завдяки цьому найменші судини (капіляри), незважаючи на відносно високий тиск крові в них, не розриваються. У венах грудної порожнини АТ коливається в досить широких межах у ритмі дихальних рухів. Під час вдиху він зменшується, а видиху - збільшується. Коливання АТ у венах, що розміщені у грудній порожнині, зумовлено зміною трансмурального тиску. Розширення грудної порожнини під час вдиху, підвищуючи негативність внутрішньоплеврального тиску, сприяє збільшенню у венах трансмурального тиску. Як наслідок між венами, що лежать поза грудною порожниною й усередині неї, росте градієнт гідродинамічного тиску. Тому у венах, що входять у праве передсердя, під час вдиху збільшується об'ємний кровотік. У людини у вертикальному положенні в судинах голови він знижується на величину гідростатичного тиску, а нижче від діафрагми, навпаки, збільшується. Під час зміни положення тіла в артеріальній частині судинного русла, де визначають високий рівень гідродинамічного тиску, зміна гідростатичного тиску на кровотік суттєво не діє. На відміну від цього у венах зміна положення тіла може значно його порушувати. У процесі еволюції для запобігання утрудненню кровотоку стінки вен набули відповідних пристосувальних механізмів. Так, великі вени головного мозку мають тверду стінку, що запобігає їхньому спаданню. У венах нижньої половини тулуба й ніг у положенні стоячи порівняно з горизонтальним положенням унаслідок впливу гідростатичного тиску об'єм крові може зростати на 500-600 мл. Підвищення об'єму й інтрамурального тиску у венах нижніх кінцівок може призвести до варикозного їх розширення. Розширення зумовлюють вікові зміни еластичності стінки, утруднення відтоку крові, наприклад під час вагітності, тривалого збереження малорухливого вертикального положення. Розміщені всередині вен нижньої половини тулуба клапани згладжують негативний вплив гідростатичного тиску на кровотік, вони нібито "розбивають" стовп крові на окремі ділянки. Водночас унаслідок скупчення тут крові саме в клапанах розширення вен найбільш виражено. Рівень трансмурального тиску, впливаючи на об'єм крові, що міститься в судині, регулює поперечний переріз вен. За нульового трансмурального тиску вени спадаються. Зміна тиску в межах від 0 до б- 9 мм рт. ст. відбувається в разі еліпсоподібного просвіту вен. При тиску 6-9 мм рт. ст. і вище вени набувають округлого поперечного перерізу, тобто повністю розправляються. Вищий тиск розтягує вени.
Зміну просвіту вен залежно від АТ зумовлено відповідною будовою їхньої стінки. Інтима вен порівняно з артеріями має значно менше еластичних волокон, а в середньому шарі - менше циркулярних непосмугованих м'язових клітин. Існують відмінності й у будові стінки різних відділів венозного русла. Так, клубова вена більш розтяжна, ніж нижня порожниста. Розтяжність стінки грудного відділу нижньої порожнистої вени вища, ніж черевного 6.Вимірювання тиску кривавим методом. Аналіз запису. прямий (кривавий). Суть методу полягає у введенні в артерію скляній канюлі або голки, з'єднаної з манометром трубкою з жорсткими стінками. Щоб кров в канюле і сполучної трубки не згорталася, їх заповнюють розчином протизсідного речовини; Вимірювання венозного тиску (флеботонометрія) виробляють прямим і непрямим способом. Прямий (кривавий) метод дослідження найбільш точний. Він здійснюється за допомогою флеботонометра, який є водним манометр: тонка скляна трубка з діаметром просвіту близько 1,5 мм закріплюється на металевому штативі з міліметровими розподілами від 0 до 350; нижній кінець скляної трубки системою гумових трубок з'єднується з голкою. Перед вимірюванням тиску трубки стерилізують, заповнюють стерильним фізіологічним розчином хлориду натрію. Рівень розчину в скляній трубці встановлюють на нульовому діленні шкали приладу, після чого на гумову трубку накладають затискач. Флеботонометрія проводять в лежачому положенні досліджуваного, в повному спокої. Прилад встановлюють так, щоб нульовий розподіл шкали приладу розташовувалося на рівні правого передсердя (у нижнього краю грудної м'язи). Зазвичай тиск вимірюють в ліктьовий вені. Її пунктируют, і голку з'єднують з гумовою трубкою апарату. При вимірюванні венозного тиску потрібно стежити, щоб одяг не здавлювала плеча і щоб при пункції вена довго не перетискають джгутом, так як створюваний цим венозний застій може вплинути на результат вимірювання тиску. Поєднавши голку з апаратом, через 1-2 хв, протягом яких вирівнюється тиск у вені, затиск з гумової трубки знімають, і кров починає надходити в систему, піднімаючи стовп ізотонічного розчину хлориду натрію в скляній трубці до рівня венозного тиску. Нормальним вважається тиск в межах 60-120 мм вод. ст., Слід пам'ятати, що ЦВТ істотно залежить від віку пацієнта. Так у новонароджених він становить 0-30 мм вод. ст., у грудних дітей - 10-50 мм вод. ст., у дітей старшого віку - 60-120 мм вод. ст.
часу прийому їжі. Найбільш низькі показники артеріального тиску визначаються вранці, натщесерце, в спокої. У дорослої здорової людини в спокої систолічний тиск - 120-125 мм рт. ст., діастолічний 70-75 мм рт. ст. При цьому відомо, що артеріальний тиск сильно залежить від індивідуальних особливостей людини, від його конституції, віку, статі тощо Вік, років систолічний діастолічний новонароджений шах - 70 піп - 34 1 шах - 90 тт - 39 3-4 max - 96 тт - 58 7-8 max - 99 тт - 64 9-12 max - 105 тт - 70 13-15 max - 117 тт - 73 16-19 90-130 60- 20-24 90-130 60- 25-29 90-130 60- 30-39 90-130 60- 40-49 90-130 60- 50-59 90-140 60- 60-69 90-140 60-
Відхилення від норм для віку 16-50 років Схильність до гіпотонії 100-105 55- гіпотонія * 90-99 45- Виражена гіпотонія ** 75-89 20- Схильність до гіпертонії 131-135 81- гіпертонія * 136-150 90- Виражена гіпертонія ** 150 і вище 96 і вище Артеріальний тиск змінюється в залежності від потужності роботи, при цьому, як правило, систолічний тиск зростає, досягаючи 160-200 мм рт. ст. і більше, а діастолічний падає. У будь-яких комбінаціях змін відзначається загальна тенденція до зростання пульсового тиску. 8.Максимальний, мінімальний, пульсовий і середній тиск. Тиск крові в різних відділах судинного русла неоднаковий: в артеріальній системі він вищий, а в венозній – нижчий. Кров'яний тиск – тиск крові на стінки кровоносних судин. Тиск крові визначають в артеріях, венах та капілярах. Артеріальний тиск у здорової людини є достатньо постійною величиною. Але він завжди підлягає невеликим коливанням залежно від фаз діяльності серця та дихання. Розрізняють систолічний, діастолічний, пульсовий та середній динамічний артеріальний тиск. Систолічний тиск – це найбільший тиск крові в артеріальних судинах під час серцевого циклу, обумовлений систолою лівого шлуночка серця. Його величина в нормі може бути в межах 100-139 мм рт. ст., оптимальна – 120 мм рт. ст. Діастолічний тиск – це найменший тиск крові в артеріальних судинах під час серцевого циклу, обумовлений діастолою лівого шлуночка серця. Його величина в нормі може коливатись у межах 60- 89 мм рт. ст., оптимальна – 80 мм рт. ст.
відображати недостатність аортального клапана. Викидається збільшена кількість крові, частина крові повертається зворотно в шлуночок. Повільний пульс може спостерігатися при звуженні аортального гирла, коли кров поступає в аорту повільніше.
- Напруження: помірний, твердий, м'який пульс. Визначається зусиллям здушення артерії до зникнення пульсу. Залежить від середнього ПЕКЛО. По напруженню можна приблизно судити про систолическом тиск. 10.Сфігмограма і її компоненти. Графічний запис пульсових коливань стінок артерій має назву сфігмографії (СФГ) , крива якої відображає зміни тиску в аорті і особливості викидання крові з лівого шлуночка під час систоли. При дослідженні пульсу можна встановити ряд його властивостей: частоту, амплітуду, швидкість, напругу та ритмічність. Частота пульсу відображає частоту скорочень серця. Амплітуда відтворює величину коливання артеріальної стінки під час пульсового поштовху крові. Швидкість пульсу – швидкість, з якою підвищується тиск в артерії в момент анакроти і знову знижується під час катакроти. За цією ознакою розрізняють швидкий і сповільнений пульс. Перший буває при недостатності аортального клапана, другий – при стенозі аортального клапанного кільця. Напруга пульсу, або твердість, визначається силою, яку треба застосувати, щоб перетиснути артерію. Ритмічність пульсу відображає ритмічність чи неритмічність (аритмії) скорочень серця. Нормальна сфігмограма центрального пульсу складається з систолічної (А- Мх-е) і діастолічної (е-і-Д-А) хвиль. Систолічна хвиля починається стрімким підйомом, що зумовлюється підвищенням тиску в артерії під час фази швидкого вигнання крові з лівого шлуночка. Підйом кривої називається анакротою (1). Після досягнення верхівки (Мх) крива знижується, що збігається з фазою повільного вигнання крові із шлуночка. Зниження кривої називають катакротою (2). Точка "е" відповідає закінченню періоду вигнання. Крива продовжує знижуватись, утворює інцизуру, нижня точка якої "і" збігається з II тоном серця на ФКГ, тобто з закриттям півмісяцевих клапанів. Кров б'є по закритих клапанах, внаслідок чого утворюється відображена хвиля. На сфігмограмі це фіксується як повторний підйом (3) – дикротичний підйом.
На сфігмограмі периферичних артерій виділяють складові: ab
- анакрота (підіймання), зумовлена систолою лівого шлуночка; cf
- катакрота (спадання), обумовлена діастолою; і – інцизура, швидке зменшення тиску під час протодіастолічного інтервалу; d – дикротичний зубець, зумовлений повторним зростанням тиску внаслідок закриття півмісяцевих клапанів. Пульсова хвиля, що виникає, розповсюджується артеріями. Із розповсюдженням вона слабшає і затухає в артеріолах. Швидкість пульсової хвилі в аорті становить 4-6 м/с, у променевій артерії – 8-12 м/с. З віком швидкість поширення пульсової хвилі збільшується у зв'язку зі зміною еластичності артерій. Зростає швидкість і при підвищенні кров'яного тиску. Між швидкістю поширення пульсової хвилі й швидкістю кровотоку прямої залежності немає (швидкість кровотоку в декілька разів менша). Сама кров пересувається дещо повільніше, ніж пульсова хвиля. Наприклад, пульсова хвиля від серця до артерії стопи надходить за 0,2 с, а порція крові досягне цього ж місця через 10 с. 11.Судини мікроциркуляторного русла. У серцево-судинній системі центральною є мікроциркуляторна ланка, основною функцією якої єтранскапілярний обмін. Мікроциркуляторна ланка серцево-судинної системи представлена дрібними артеріями, артеріолами, метартеріолами, капілярами, венулами, дрібними венами та артеріовенулярними анастомозами. Головними регуляторами кровотоку в капілярах є артеріоли. При їх розширенні тиск у капілярах, лінійна й об'ємна швидкості зростають. Довжина капіляра складає від 0,5 до 1,1 мм. В 1 мм3 шкіри – 40 капілярів, у м'язах – 2500 капілярів, у серцевому м'язі – 4000 капілярів. Артеріовенулярні анастомози слугують для зменшення опору току крові на рівні капілярної сітки. Капіляри поділяються на три типи: соматичний, вісцеральний та синусоїдний. Капіляри соматичного типу розташовані в головному мозку, скелетних та гладеньких м'язах, шкірі. їхня стінка добре пропускає воду та розчинені в ній мінеральні речовини, але малопроникна для великих молекул. У травному тракті, ендокринних залозах, нирках наявні капіляри вісцерального типу , стінки яких мають отвори – фенестри, що сприяє секретуванню та
Стінка капіляра складається з одного шару ендотеліальних клітин. Ендотеліоцити в капілярах, як і в інших відділах судинного русла, - активні елементи судинної стінки. У них синтезуються різні ферменти й біологічно активні сполуки (наприклад ендотеліальний фактор розслаблення, антитромбін III), які активують або гальмують дію на судинну стінку гормонів, медіаторів, факторів тромбоутворення. Механізми управління станом капілярів. Об'єм крові, що надходить до капілярів, залежить від просвіту попередніх артеріол і метаартеріол. Крім того, у деяких тканинах устя капілярів мають стовщення не-посмугованого м'язового шару, що утворюють м'язи-замикачі (сфінктери). Розширення усіх цих відділів, інтенсифікуючи кровотік, підвищує тиск біля устя капілярів, унаслідок чого капіляри пасивно відкриваються. Навпаки, звуження зазначених утворень, зменшуючи кровотік забезпечує закриття цих судин. У свою чергу AT залежить від кількості крові в капілярі. Об'ємний кровотік у капілярах регулюється станом попередніх і подальших резистивних судин, м'язів-замикачів. Скорочення непосмугованих м'язових клітин стінки шунта забезпечує кровотік через основні відділи мікроциркуляторного русла. Навпаки, розширення шунтів забезпечує можливість напрямку частини крові, минаючи капіляри, безпосередньо у вени. Унаслідок цього частина крові не бере участі у виконанні обмінних функцій. Таким чином, за рахунок різкого збільшення припливу крові до підшкірної жирової клітковини зростає тепловіддача. Усі зазначені вище механізми забезпечують належне співвідношення перфузувальних і неперфузувальних капілярів у органах і тканинах. Наприклад, у стані фізіологічного спокою найбільша кількість нефункціональних капілярів міститься у скелетних м'язах. Що інтенсивніша м'язова робота, то більша кількість перфузувальних капілярів. Унаслідок збільшення щільності капілярного русла відстань між капілярами й клітинами органа зменшується, поліпшуючи умови для обмінних процесів. Процес дифузії у капілярах. У кожному органі стінку капілярів якомога краще пристосовано для найефективнішого виконання обмінних функцій. З одного боку, цьому сприяють лише один шар клітин і вузька щілина між ними, з іншого - наявність у клітинній мембрані ендотеліоцитів великої кількості дрібних пop. У всіх органах кровообіг слугує виконанню трофічної функції крові. Крім того, у багатьох з них кровотік забезпечує виконання специфічних їх функцій. Залежно від цього стінка капілярів має характерні ознаки будови. Так, клубочки нирок, слизова оболонка кишок містять вікончасті капіляри,
їхні віконця (фенестри), діаметром до 0,1 мкм, забезпечують інтенсивне проходження води й досить великих молекул. У кістковому мозку, печінці, селезінці частина капілярів має переривчасту стінку, через яку легко може проходити не лише плазма, а й неушкоджені формені елементи крові. Розрізняють два механізми, що забезпечують обмінні процеси в капілярах: дифузія і фільтрація. Дифузія води й іонів відбувається через міжклітинні з'єднання й пори мембрани. Рушійна сила цього механізму - градієнт концентрації іонів і переміщення розчинника слідом за іонами. Процес дифузії у кровоносних капілярах такий активний, що під час проходження по ньому крові вода плазми встигає до 40 разів повністю обмінятися з рідиною міжклітинного простору. У стані фізіологічного спокою через стінки всіх капілярів за 1 хв проходить до 60 л води. Зазвичай кількість води, що виходить із крові, у такій самій кількості надходить назад. Методом дифузії через мембрани обмінюються і гази. Причому гази можуть дифундувати й через стінку великих судин - артеріол і венул. У кровоносному капілярі вода й розчинні в ній сполуки обмінюються також за допомогою фільтрації і подальшої реабсорбції. Відповідно до теорії Старлінга, ці процеси відбуваються пасивно (без застосування енергії) унаслідок взаємодії кількох рушійних сил. Трансмуральний тиск із судини виштовхує рідину. У капілярі він складається із внутрішньосудинного тиску і гідростатичного тиску міжклітинної рідини, що протидіє йому. Крім того, має значення і вплив сил онкотичного тиску крові й міжклітинної рідини. В артеріальному кінці капіляра результувальну сумарного тиску спрямовано назовні. Цей тиск іменують ефективним фільтраційним тиском, і, приміром, на початку капіляра, у підшкірній жировій клітковині він може становити близько 9 мм.рт. ст.: (32,5 + 4,5) - (25 + 3) = 9 мм рт. ст. У результаті в артеріальній частині капіляра вода разом з іонами залишає судинне русло. З просуванням крові по капіляру основна виштовхувальна сила - гідродинамічний тиск - поступово зменшується. Унаслідок цього знижується і фільтраційний тиск. Приблизно за серединою довжини капіляра фільтраційний тиск падає до 0, і вихід рідини припиняється. Потім результувальна взаємодії сил змінює знак і починають превалювати сили, що забезпечують реабсорбцію води. Наприкінці капіляра ефективний реабсорбційний тиск доходить до 6 мм рт. ст.: (17,5 + 4,5) - (25 + 3) = = 6 мм рт. ст. Оскільки сумарний фільтраційний тиск в артеріальній половині капіляра вищий, ніж сумарний реабсорбційний тиск у венозній частині, у кровотік повертається лише близько 90 % рідини, що вийшла. У середньому за добу
