Економічні ефекти фінансових методів торгової політики - конспект - Международные отношения, Конспект из Международные Отношения
Guzeev_anton
Guzeev_anton11 June 2013

Економічні ефекти фінансових методів торгової політики - конспект - Международные отношения, Конспект из Международные Отношения

PDF (302 KB)
36 страница
303количество посещений
Описание
Samara State University of Economics . Конспект лекций по предмету Международные отношения. Вступ. Розділ 1. Міжнародна торгівля та торгова політика. Міжнародна торгівля та її розвиток. Торгова політика: сутність та...
20очки
пункты необходимо загрузить
этот документ
скачать документ
предварительный показ3 страница / 36
это только предварительный показ
3 shown on 36 pages
скачать документ
это только предварительный показ
3 shown on 36 pages
скачать документ
это только предварительный показ
3 shown on 36 pages
скачать документ
это только предварительный показ
3 shown on 36 pages
скачать документ
?????????? ?????? ?????????? ??????? ???????? ????????

Економічні ефекти фінансових методів торгової політики.

2

ПЛАН.

Вступ. 3 Розділ 1. Міжнародна торгівля та торгова політика. 5

1.2 Міжнародна торгівля та її розвиток. 5 1.2 Торгова політика: сутність та основні інструменти її здійснення. 9

Розділ 2. Економічні аспекти торгової політики. 15 2.1 Аналіз економічного ефекту від застосування тарифних методів торгової політики. 15 2.2 Вдосконалення методів виміру тарифного ефекту. 21 2.3 Нетарифні методи торгової політики 23

Розділ 3. Світовий досвід напрацювання торгової політики. 25 3.1 Торгова політика країн з розвинутою ринковою економікою. 25 3.2 Торгова політика країн з перехідною економікою. 28

Висновок. 31 Список використаної літератури. 34

3

Вступ.

Актуальність теми. В даний час з'явилися реальні перспективи створення дійсно відкритої економіки в нашій країні, її ефективної інтеграції у світове господарство. Активне використання зовнішньоекономічного фактора сприяє подоланню негативних процесів в економіці і подальшому розвитку ринкових відносин.

Розвиток зовнішньої торгівлі, зокрема нарощування експорту країни на світовому ринку, збільшення або, принаймні, збереження його питомої ваги у світовій торгівлі є надзвичайно важливим чинником функціонування національної економіки будь-якої держави.

Експортний потенціал України визначається обсягами товарів і послуг, які можуть бути вироблені в економічній та соціальній сферах і реалізовані на світовому ринку з максимальною користю для країни. Як відомо, Україна завжди мала досить значний експортний потенціал. Маючи площу, що становить 0,4% світової суші, і чисельність населення близько 0,8% загальної його кількості, Україна виробляла у 1990 році 5% світової мінеральної сировини та продуктів її переробки. Розвідані запаси корисних копалин України оцінюються приблизно в 7 трильйонів, а за деякими даними – в 12-14 трильйонів доларів США. Участь України у світовому видобутку марганцевої руди становила 32 відсотки. Україна має також розвинену базу алюмінієвої сировини й експортувала свого часу до 30% глиноземів та 18% каолінів, що видобуваються у світі. Виробничі потужності металургійного комплексу становлять: у виробництві сталі – 54 млн т, чавуну – 52 млн т, готового прокату – 41,5 млн т. За цими показниками Україна посідає п’яте місце в світі після Японії, США, Китаю та Російської Федерації. На жаль, нині ці потужності сповна не використовуються, але відповідний потенціал поки що зберігся.

Крім того, Україна має конкурентоспроможні технології аерокосмічної галузі, суднобудування, виробництва нових матеріалів, біотехнології, регулювання хімічних, біохімічних та біофізичних процесів. Великий експортний потенціал мають також агропромисловий та енергетичний комплекси країни.

Вищенаведені факти дають підстави стверджувати, що Україна має можливості для поліпшення своїх позицій на світовій господарській арені і тому постає гостра необхідність вивчення фінансових аспектів на яких будується зовнішньоекономічна діяльність. Практична затребуваність такого роду наукових досліджень, не розробленість окремих, але в сучасних умовах дуже важливих питань теорії, методології і практики проведення зовнішньоекономічних операцій свідчить про актуальність даної проблеми, що й обумовило вибір теми курсової роботи.

Мета і завдання дослідження. Основною метою курсової роботи є дослідження економічного ефекту торгової політики країни

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємозалежних завдань:

 розкрити сутність і зміст міжнародної торгівлі та торгової політики;

4

 виявити вплив інструментів торгової політики на економічну ефективність її здійснення;

 вивчити світовий досвід напрацювань торгової політики. Предмет дослідження. Предметом дослідження є теоретико-методологічні

і прикладні проблеми формування торгової політики країни. Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є торгова політика держави. Теоретичною методологічною основою курсової роботи являються основні

положення і висновки, сформульовані в наукових фундаментальних працях вітчизняних і закордонних економістів в області теорії міжнародної торгівлі

В якості емпіричної бази дослідження використані законодавчі і нормативні документи регулюючі проведення зовнішньоекономічної діяльності.

Інформативною основою є праці українських і закордонних фахівців в області теорії міжнародної торгівлі; матеріали наукових конференцій; періодичної преси.

У ході дослідження використовувалися загальнонаукові методи, методи порівнянь, угруповань, спостереження, обстеження, комплексної оцінки, аналітичні процедури й ін.

Робота складається із вступу, трьох глав, висновку, списку використаної літератури, додатків в яких послідовно розкриваються основні завдання дослідження.

5

Розділ 1. Міжнародна торгівля та торгова політика.

1.2 Міжнародна торгівля та її розвиток.

Міжнародна (зовнішня) торгівля - стародавня і традиційна форма міжнародних економічних відносин. Відповідно до історичних досліджень, зовнішня торгівля є більш стародавня ніж ремесло і землеробство. На відміну від внутрішньої торгівлі, зовнішня торгівля забезпечує рух товарів між державами, що неминуче породжує визначені протиріччя і проблеми, що випливають із тривалих відстаней і фактора часу, розходження традицій, національних грошей і т.д.

Роль зовнішньої торгівлі в міжнародних економічних відносинах постійно зростала. Ріст зовнішньої торгівлі не був рівномірним, але це не змінювало загальної тенденції її розвитку. Багато економістів установлюють причинно-наслідковий зв'язок між ростом зовнішньої торгівлі і зростанням світового виробництва і добробуту. Хоча ця точка зору не безперечна. Але порівняно недавно Світовий банк провів дослідження економічного росту 40 країн, що розвиваються, які були згруповані по торговій орієнтації. Результати дослідження підтвердили відзначений вище причинно-наслідковий зв'язок.

У цілому за період з кінця XІ до початку XX ст. світова торгівля розвивалася досить швидкими темпами - у середньому 3,5% на рік.

Розвиток зовнішньої торгівлі був припинений першою світовою війною. Після війни ріст відновився, але потім був перерваний періодом "Великої депресії" і другою світовою війною.

Після другої світової війни зовнішня торгівля відновилася і стала розширюватися винятково швидко. З 1947 по 1973 р.р. обсяг світового експорту щорічно зростав на 6%. На початку 80-х років був деякий застій у розвитку зовнішньої торгівлі, викликаний "нафтовим шоком". З 1984 р. підйом зовнішньої торгівлі відновився і до 1990 р. темпи приросту світового експорту досягли 7% у рік. У цілому за останні 50 років відбувся різкий, "вибуховий ріст" експорту товарів: з 25 млрд. дол. у 1939 р. до 2500 млрд. дол. у 1987 р., тобто в 100 разів!

Якщо порівняти середньорічні темпи зростання світового виробництва і світового експорту товарів за останні 50 років, то темпи росту експорту в 1,5 рази перевищили темпи зростання виробництва. Таким чином, зовнішньоторговельна орієнтація світової економіки істотно зросла. Сьогодні частка імпорту в загальній пропозиції готових товарів на ринках збільшилася в 3 рази в порівнянні з 1950 р. і досягла в США більш 20%, у ФРН - 30%, Великобританії - 30%, Норвегії - більш 60%. В даний час економіка будь-якої країни світу, якщо вона не проводить політику штучної ізоляції від світового ринку, залежить від участі в зовнішньоторговельному обороті.

Зовнішня торгівля оцінюється за допомогою базових понять експорту, імпорту і зовнішньоторговельного обороту.

Експорт - це кількість товарів (у натуральному чи вартісному вимірі), вивезених із країни.

6

Імпорт - це кількість товарів (у натуральному чи вартісному вимірі), завезених у країну через митний кордон.

Уся сума експорту й імпорту країни представляє її зовнішньоторговельний оборот. Якщо позначити зовнішньоторговельний оборот - З, експорт - Е, імпорт -І, то формула обороту зовнішньої торгівлі З = Е + І. При цьому варто пам'ятати, що оборот зовнішньої торгівлі країни розраховується у вартісних одиницях, оскільки включає різнорідні товари, не порівняні в натуральному вимірі. По окремих товарах можна вимірити експорт і імпорт у натуральних одиницях (штук, тонн, метрів).

Дуже важливим поняттям є баланс зовнішньої торгівлі. Якщо позначити баланс зовнішньої торгівлі країни Б, то формула балансу зовнішньої торгівлі:

Б = Е - І Баланс зовнішньої торгівлі може мати позитивну чи негативну величину, і

рідко зводиться до нуля. Відповідно можна говорити про позитивне чи негативне сальдо торгового балансу країни. Негативне сальдо торгового балансу означає виникнення пасивного торгового балансу. І, навпаки, позитивне сальдо характеризує активний торговий баланс країни.

Для аналізу розвитку такого багатогранного явища, як зовнішня торгівля, застосовується система показників. Деякі показники відбивають темпи росту світової торгівлі. До таких, наприклад, відноситься показник темпів росту світового експорту (Т):

Т = (Е1 : Е0) * 100%; де, Е1 - експорт поточного періоду,

Е0 - експорт базисного періоду. Крім того, застосовується ряд показників, що характеризують залежність

економіки країни від зовнішньої торгівлі. До таких відносяться: експортна квота (Ке): Ке = (Е / ВВП) * 100%, де, Е - вартість експорту,

ВВП - валовий внутрішній продукт країни за рік;

імпортна квота (Кі): Кі = (І / ВВП) * 100%, де, І - вартість імпорту,

ВВП - валовий внутрішній продукт країни за рік. Зовнішньоекономічна діяльність резидентів України регулюється Законом

України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91 р. №959-XII. Резиденти України мають право здійснювати зовнішньоекономічну

діяльність, якщо така діяльність передбачена їх статутними документами, з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Зовнішня торгівля є одним із головних стабілізуючих факторів національної економіки. Протягом 1999 - 2001 р. внаслідок зростання експорту його питома вага у ВВП збільшилася від 17,9 % до понад 40 %, що забезпечило зростання кількості робочих місць і значною мірою сприяло виведенню

7

економіки України з кризи. Як видно зі зведеного зовнішньоторговельного балансу України (див. табл. 1.1) як у 2000 так і у 2001 році експорт перевищував імпорт.

Таблиця 1.1 Зведений зовнішньоторговельний баланс України (млн. дол. США)

Зовнішньоторго-вел ьний оборот Експорт Імпорт Сальдо

2000 р. 2001 р. 2000 р. 2001р. 2000 р. 2001 р. 2000 р. 2001р.

Всього 33166,2 36732,9 18059,3 19809,4 15106,9 16923,5 2952,4 2885,9

Країни СНД 14894,3 15892,6 6638,9 6827,3 8255,4 9065,3 -1616,5 -2238,0

Інші країни 18271,9 20840,3 11420,4 12982,1 6851,5 7858,2 4568,9 5123,9

Товари 28528,5 32039,8 14572,5 16264,7 13956,0 15775,1 616,5 489,6

Країни СНД 12537,4 13507,6 4497,5 4675,4 8039,9 8832,2 -3542,4 -4156,8

Інші країни 15991,1 18532,2 10075,0 11589,3 5916,1 6942,9 4158,9 4646,4

Послуги 4637,7 4693,1 3486,8 3544,7 1150,9 1148,4 2335,9 2396,3

Країни СНД 2356,9 2385,0 2141,4 2151,9 215,5 233,1 1925,9 1918,8

Інші країни 2280,8 2308,1 1345,4 1392,8 935,4 915,3 410,0 477,5

За даними Держкомстату України

Товарна структура українського експорту протягом років майже не змінилась. Найбільшу питому вагу в загальному експорті, як і раніше, мають неблагородні метали, включаючи чорні, машини, устаткування, механізми та засоби наземного, повітряного та водного транспорту, продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості, мінеральні продукти, продукція агропромислового комплексу та харчової промисловості, ліс, пиломатеріали.

Найбільшу питому вагу в імпорті займає паливно-енергетична продукція, а також машини, устаткування, механізми, засоби транспорту, будматеріали, побутова техніка. В загальних обсягах імпорту продукція, що спрямовується на задоволення потреб вітчизняного виробництва, забезпечення його функціонування складає понад 80 %.

Але все ж таки, не дивлячись на те, що спостерігається стала тенденція до покращення економічної ситуації Україна, ставши на шлях ринкової трансформації і прийнявши тим самим загальноприйняті на міжнародному рівні “умови гри”, опинилася у конкурентному середовищі, до якого її економіка виявилась не підготовленою.

8

Посилення сировинного перекосу в структурах виробництва та експорту, деградація переробних галузей, невиправдана втрата традиційних ринків збуту української продукції та інші деструктивні явища свідчать про те, що вектор розвитку зовнішньоекономічних відносин України не відповідає потребам стабілізації та розвитку національної економіки.

Сучасний стан зовнішньої торгівлі, цієї основної складової зовнішньоекономічних відносин, зумовлює актуальність пошуку шляхів розвитку експортного потенціалу України. Вирішення цієї проблеми має не тільки суто економічне, а й величезне політичне значення, тому що експортний потенціал країни визначає її становище у всесвітньому поділі праці, а також авторитет та впливовість у міжнародних відносинах. Динамічний ефективний розвиток експортного потенціалу – запорука досконалої структури національної економіки.

Слід зазначити, що нарощування експортного потенціалу – найбільш складне завдання економічної реформи. Формулюючи експортну стратегію в Україні, необхідно передбачити насамперед вирішення наступних основних проблем:

 диверсифікація ринків збуту вітчизняних товарів та послуг;  подолання монокультурності експортних поставок через збільшення

частки продукції високого рівня обробки;  збільшення поставок наукоємної, високотехнологічної продукції і

доведення її питомої ваги до рівня, властивого розвинутим країнам;  поліпшення механізму управління зовнішньоекономічною

діяльністю, впровадження ефективних форм взаємодії із зарубіжними країнами на основі підвищення мобільності товарів, послуг, капіталів та робочої сили.

Існує думка, якщо Україна у найближчі роки не зможе розв’язати ці проблеми, то на світовому ринку за нею остаточно закріпиться роль постачальника сировини, напівфабрикатів та товарів з невисоким рівнем переробки.

Зростаюча загроза такого розвитку подій вимагає звільнитися нарешті від ілюзій і тверезо оцінити можливості виходу України на світову господарську арену. Усупереч тому, що продукція, яка виробляється в Україні має високу енерго- та матеріалоємність, вимоги вітчизняних стандартів на продукцію поки що не відповідають міжнародному рівню. За наявності ще цілого ряду технологічних, управлінських, інституціональних та інших несумісностей сподівання на швидке інтегрування України у світову економічну систему виглядають нині вельми проблематичними. Тому у зовнішньоекономічній сфері Україні необхідно перш за все ретельно зберігати і розширювати всі ті ринки, на які в даний час поставляється вітчизняна продукція.

Розвиток торговельно-економічного співробітництва з Росією та іншими країнами СНД дав би можливість Україні збільшити обсяги валового продукту від взаємної торгівлі з ними майже на 50 відсотків, у той час як вірогідність збільшення цього показника на основі розвитку торгівлі з країнами далекого

9

зарубіжжя обмежена лише 4-8 відсотками і стосується в основному експорту сировинних товарів.

10

1.2 Торгова політика: сутність та основні інструменти її здійснення.

Розвиток економічної політики визначається перетинанням об'єктивних закономірностей з економічними інтересами і цінностями на національному рівні. В останні десятиліття в цю орбіту усе більше утягують колективні інтереси економічних блоків. Слід зазначити, що тут може мати місце визначена протидія з боку окремих держав чи їхнього блоку, оскільки та чи інша національна, політика може ущемляти конкретні економічні інтереси. У такій ситуації необхідно орієнтуватися на баланс інтересів держав, що досягається шляхом компромісу чи взаємних поступок. Це визначає наявність альтернативних варіантів зовнішньоекономічної політики, серед яких центральне місце займають важелі тиску чи опору, а у випадку відсутності таких погроз - вибір інструментів, що дозволяють враховувати національні інтереси держав при проведенні зовнішньоторговельної політики.

В основу торгової політики, здійснюваної країнами світового співтовариства, покладені три основних напрямки: „Північ-Північ”, „Північ-Південь”, „Південь-Південь”. Торгова політика системи „Північ-Південь” являє собою вертикальну модель міжнародного поділу праці, де країна що розвивається здійснює вивіз усіх видів ресурсів, а ввозить техніку, продовольство і товари тривалого користування. Така модель взаємин відрізняється відсутністю взаємодоповнюваності економіки, що не властиво взаєминам країн системи „Північ-Північ”.

У будь-якому випадку, якщо мова йде про торгову політику Півночі чи Півдня, то варто мати на увазі, що вона проводиться в руслі зовнішньоторговельної чи міжнародний політики. При цьому перша з них являє собою цілеспрямований вплив держави на торгові відносини з іншими країнами. В другому ж випадку одержують відображень колективні інтереси груп країн, монополій, фінансово-торгових і інших угруповань. Світовий досвід здійснення такої політики заснований на принципах вільної торгівлі і протекціонізму.

Дослідження при цьому показують, що по тимчасовому параметрі підключення мір протекціонізму чи лібералізації торгівлі всі держави відрізняються одна від одної. Так, наприклад, ряд держав свої реформи починають із твердого курсу на керування політикою імпорту інші ж - з повної її лібералізації. Так, наприклад Південна Корея, Бразилія й інші країни спочатку створювали умови і надали ряд пільг для ввозу тих товарів, що використовувалися винятково для виробництва експортної продукції, а непричетний до експортного виробництва імпорт тих чи інших товарів або обмежувався, або заборонявся. Подібну методику використовував у своїй політиці Тайвань, де проводилася політика імпортозаміщення. Більш диференційовані прийоми спостерігалися в досвіді Малайзії, де обмеження встановлювалися в залежності від кількісних параметрів експорту тієї чи іншої продукції, що випускається фірмами чи виробленим підприємствами галузі.

11

Тим часом для ефективності торгової політики принципово важливий вибір шляху здійснення імпортозаміщення. Так, багато країн не рахували потрібним збільшити ступінь обробки експорту і вибрали екстенсивний шлях розвитку (Аргентина). Інші країни, наприклад Бразилія, пішли по шляху збільшення ступеня глибокої обробки власних товарів. В умовах мінливої кон'юнктури світового ринку аргентинський варіант став гальмом розвитку економіки, тоді як бразильський - локомотивом росту, оскільки із самого початку був націлений на застосування інтенсивного, а не екстенсивного способу розвитку народного господарства. Це означає, що результатом торгової політики, що проводиться з використанням першого чи другого методу, будуть різні наслідки в економіці в залежності від виборі цілей другого і третього порядку, точного визначена "точок росту" і вибору витратного або економічного варіанта реалізації реформи. Однак слід зазначити що в порівнянні з початковим етапом реформування економіки, сучасний період характеризується тим, що відкрито шлюзи для розвитку економіки, створені передумови для вступу в міжнародні економічні організації, підсилилися принципи регіоналізму. Вибір інструментів державного регулювання різними країнами може бути різний, часом обмежений. З цим стикаються в даний час і всі пострадянські держави на шляху вступу у Всесвітню Торгову Організацію (ВТО) під вагою тих зобов'язань, що були прийняті в рамках митних та інших угод.

Аналіз зовнішньоекономічної політики різних держав показує, що країни, які розвиваються, повинні йти по шляху раціонального включення національної економіки в складну систему мирогосподарських зв'язків. У зв'язку з цим їхня експортна політика повинна передбачати:  створення умов для розвитку експортних галузей чи орієнтацію галузей на

експортне виробництво;  оцінку доцільності розвитку тих чи інших галузей і прийняття програми

згортання тих, котрі не можуть конкурувати з імпортним виробництвом;  митний захист, фінансове і фіскальне стимулювання; створення інших

зручних умов і надання пільг для їхнього функціонування, якщо та чи інша галузь має потенціал, що забезпечує в перспективі ту чи іншу нішу на світовому ринку, але до дійсного часу в неї немає можливості для її реалізації.

Це викликає необхідність оптимізації промислової політики: захистити галузі, що переживають інтенсивну модернізацію; налагодити випуск таких товарів, що не виробляються в даній країні; стимулювати імпорт товарів, без яких не можуть функціонувати пріоритетні галузі виробництва.

Методичні прийоми при здійсненні експортно-імпортної політики повинні ретельно відбиратися в залежності від конкретного товару; ситуації, що склалася в його виробництві; місця його в структурі внутрішнього національного ринку й експортних постачань країни; перспектив у міжнародному поділі праці. При цьому той чи інший обраний інструмент служить або протекціоністському режиму, або режиму лібералізації. Перший з названих режимів у своїй

12

життєдіяльності обмежений тимчасовими параметрами і в міру досягнення мети може бути ослаблений, або цілком припинений.

Галузі з постійно зростаючими експортними позиціями, як правило, є об'єктами пріоритетів в інвестиційній політиці. При цьому протекціоністські режими з боку міжнародних економічних організацій і розвитих держав можуть випробувати стосовно себе протидію. Відповідно, відзначена вище процедура виконання тих чи інших операцій повинна установити баланс інтересів шляхом застосування взаємних поступок. Оскільки будь-яка держава, що