Pobierz Prawooo and anatomiiii i więcej Streszczenia w PDF z Plastyka tylko na Docsity!
Кора великого мозку — це зовнішній шар сірої речовини (товщиною 1, 3 –4,5 мм, а в передній передцентральній звивині сягає 5 мм), що покриває півкулі, відповідає за ВНД, мислення, пам'ять та свідоме керування рухами. Кора вкриває інші утворення велик.м,тому ще іі називають
плащем. Кора має 6 шарів: молекулярний,зовнішній
зернистий,пірамідний,внутрішній зернистий,гангіонарний,шар поліморфних клітин.
Вона функціонально поділяється на асоціативні(нейрони
цих зон здійснюють зв’язок між різними зонами кори) і
проекційні,останні в свою чергу поділяються на
сенсорні(чутливі) і моторні(рухові)
Рухові зони кори локалізуються переважно у
передцентральній звивині і у передній частині парацентральної часточки на лобовій частці. Величина кіркової рухової зони пропорційна не масі м’язів, а точності виконуваних рухів. Особливо велика зона, яка керує рухами кисті, язиком, мімічними м’язами.
Сенсорні зони також займають невеликі ділянки кори
півкуль великого мозку. Наприклад, зона шкірної чутливості
(больової, температурної, дотикової) знаходиться переважно у зацентральній звивині й у задньому відділі
парацентральної часточки на тім’яній частці; зорова зона
розташована на присередній поверхні потиличної частки по краях острогової борозни та у ділянці клина.
Асоціативні, або неспецифічні, зони кори отримують
інформацію від рецепторів, які сприймають подразнення різної модальності, і від усіх проекційних зон кори головного мозку. У людини проекційні зони займають лише невелику частину кори; решту займають асоціативні зони. Нейрони цих ділянок не пов’язані ні з органами чуття, ні з м’язами. Їхня роль полягає в інтеграції всіх імпульсів, які надходять у кору, у цілісні акти (мова, читання, письмо, логічне мислення тощо). При порушеннях асоціативних зон проявляються агнозія — нездатність впізнавати і апраксія — нездатність відтворювати вивчені рухи.
Рухова асиметрія великого мозку:
Рухова асиметрія великого мозку (або моторна латералізація) — це нерівномірність розподілу рухових функцій між правою та лівою півкулями. Хоча зовні наше тіло виглядає симетричним, управління ним чітко розділене, що дозволяє мозку працювати ефективніше. Вона формується ще в ранньому віці.
Основні аспекти рухової асиметрії: Перехресний
контроль : Ліва півкуля керує рухами правої половини тіла (переважно у правшів), а права — лівої. Це пов’язано з перехрестом пірамідних шляхів у довгастому мозку. Домінування півкулі: У більшості людей (близько 90%)
домінуючою за руховими функціями є ліва півкуля, що проявляється як праворукість. Рухова кора: Лобова частка містить первинну моторну кору, яка керує довільними рухами.
Рівні прояву асиметрії: Мануальна асиметрія (руки):
Найбільш виражена. Вона визначає, якою рукою людина пише, тримає інструмент або виконує складні маніпуляції. Подальна асиметрія (ноги): Проявляється у виборі "поштовхової" ноги під час стрибків або тієї, якою зручніше бити по м’ячу. Окулярна та аудіальна: Хоча це сенсорні системи, вони тісно пов'язані з моторними реакціями (провідне око або вухо).
Клінічне значення: Знання про рухову асиметрію є критично
важливим у медицині, особливо в неврології та реабілітації:
При ураженні лівої півкулі часто виникає апраксія —
порушення здатності виконувати цілеспрямовані рухи, навіть якщо м'язова сила збережена. У новонароджених оцінка симетрії рухів допомагає вчасно виявити патології ЦНС. Наприклад, у нормі рухи немовляти мають бути відносно симетричними, а чітке домінування однієї сторони в дуже ранньому віці іноді може свідчити про порушення розвитку іншої півкулі.
Роль півкуль у керуванні рухами:Тип контролю:
Ліва(домінантна у правшів): Керує складними та послідовними рухами. Права : Відповідає за просторово- орієнтовний контроль. Спеціалізація : Ліва: Спеціалізується на тонкій моториці пальців, письмі та артикуляції (мовленні). Права півкуля: Контролює глобальні рухи, підтримку пози та забезпечує цілісне сприйняття простору. Права: Контролює глобальні рухи, підтримку пози та
забезпечує цілісне сприйняття простору. Програмування:
Ліва : Відповідає за побудову алгоритму дії (чітке розуміння того, «що за чим робити»). Права: Здійснює контроль за безпосереднім положенням тіла в просторі під час виконання певної дії. Основні ядра та структури утворень кінцевого мозку, їхні функції.(35) У ході еволюції кінцевого мозку сформувалися частини півкуль великого мозку, які пов'язані з функцією нюху. Потім з'явилися базальні ядра. Найпізніше розвинулася кора півкуль великого мозку (за винятком відділів, які пов'язані з функцією нюху). Відповідно до еволюційного
розвитку в півкулях великого мозку виділяють кору,
базальні ядра і нюховий мозок. Півкулі великого мозку
складаються із сірої та білої речовини. Суцільний шар сірої
речовини на поверхні півкуль має назву кори великого
включає структури, що утворюють сукупність у самому центрі півкулі мозку. Інші частки півкулі мозку прилягають до внутрішньої поверхні відповідної кістки черепа (і мають таку ж назву) й цим відрізняються від обідкової частки. Проте структури, що утворюють обідкову частку, мають функції, характерні тільки для цієї частки, й відокремлюються від прилеглих структур борознами. Коли термін не вживається, ця сукупність розглядається як присередні ділянки лобної, тім’яної і скроневої часток. До обідкової частки належать: -поясна борозна; -поясна звивина з перешийком поясної звивини,- смужкова звивина;- приморськоконикова звивина із гачком;
- морськоконикова борозна; - зубчаста звивина,- торочко– зубчаста борозна;- морськоконикові торочки; - обхідна борозна ; - нюхова борозна. У обідковій частці виділяють склепінчасту звивину, до якої відносяться такі анатомічні утвори:
- поясна звивина , яка має перешийок поясної звивини.
- смужкова звивина.
- приморськоконикову звивину яка має гачок. Стовбур спинномозкового нерва; утворення, основні гілки. Сплетення спинномозкових нервів. (37) Відповідно до сегментів спинного мозку від нього відходить
31 пара спинномозкових нервів: 8 пар шийних, 12 пар
грудних, 5 пар поперекових, 5 крижових та 1 пара
куприкових. Кожен спинномозковий нерв утворюється
шляхом злиття заднього (чутливого) і переднього (рухового) корінців спинного мозку. Отже, спинномозковий
нерв за функцією змішаний і містить рухові волокна
(аксони мотонейронів рухових ядер передніх рогів спинного
мозку); вегетативні волокна (аксони нейронів ядер бічних
рогів спинного мозку), зокрема VIII шийного, I—XII грудного,
I—IV крижового спинномозкових нервів; чутливі волокна
(відростки псевдоуніполярних клітин спинномозкових вузлів). Поблизу від місця з’єднання корінців спинного мозку задній утворює спинномозковий вузол, де знаходяться чутливі псевдоуніполярні нейрони. Спинномозковий нерв виходить із хребтового каналу через міжхребцевий отвір і розгалужується на чотири гілки:
- задня — йде назад між поперечними відростками хребців та іннервує шкіру потилиці, частково сідничної ділянки, а також глибокі м’язи спини та потилиці;
- передня — бере участь у формуванні сплетень (шийного, плечового, поперекового, крижового). Виняток становлять
передні гілки II — XI грудних спинномозкових нервів, які мають назву міжребрових нервів, оскільки вони йдуть у міжребрових проміжках. Передні гілки спинномозкових нервів іннервують шкіру та м’язи передньої стінки тіла та кінцівки;
- оболонна (менінгеальна ) — повертається назад через міжхребцевий отвір і іннервує оболонки спинного мозку;
- сполучна — містить волокна вегетативної нервової системи, з’єднує спинний мозок з вузлами симпатичного стовбура і бере участь в іннервації внутрішніх органів та судин. Шийне сплетення, основні гілки та ділянки іннервації. (38) Шийне сплетення (plexus cervicales) Шийне сплетення утворюється передніми гілками I—IV шийних спинномозкових нервів. Сплетення знаходиться під груднинно-ключично-соскоподібним м'язом. Від сплетення відходять шкірні (чутливі), м'язові (рухові) та змішані нерви. Шкірні нерви:
- великий вушний нерв — іннервує шкіру ділянки привушної слинної залози, вушної раковини і зовнішній слуховий хід;
- поперечний нерв шиї — іннервує шкіру передньої поверхні шиї;
- малий потиличний нер в — іннервує шкіру латеральної поверхні шиї та голови; - надключичні нерви — представлені трьома гілками, які йдуть донизу й іннервують шкіру над- і підключичних ямок. Плечове сплетення, основні гілки та ділянки іннервації. Грудні нерви(39) Плечове сплетення (plexus brachialis) Утворюэться передніми гілками V—VIII шийних і частково I грудного спинномозкових нервів. Топографічно виділяють
дві частини сплетення: надключичну і підключичну.
Надключична частина розміщується в надключичній ямці у вигляді трьох стовбурів (верхнього, середнього та нижнього). Підключична частина знаходиться у пахвовій ямці. У цій частині розрізняють три пучки (бічний, присередній та задній), які оточують пахвову артерію з трьох боків і дають початок гілкам, які іннервують вільну верхню кінцівку.
Нерви плечового сплетення поділяють на короткі та довгі.
Короткі нерви іннервують поверхневі м’язи грудей, спини,
м’язи плечового пояса, зокрема:
- грудні нерви — іннервують великий і малий грудні м’язи; - підлопатковий нерв — іннервує однойменний м’язи;
4. бічний шкірний нерв стегна (чутливий ) виходить з-під
бічного краю великого поперекового м’яза, іннервує шкіру бічної поверхні стегна;
5. статево-стегновий нерв (змішаний ) виходить з товщі
великого поперекового м’яза, розгалужується на дві гілки:
- статева гілка іннервує вміст пахвинного каналу;
- стегнова гілка іннервує шкіру стегна в ділянці пахвинної складки;
6. затульний нерв (змішаний) виходить з-під
присереднього краю великого поперекового м’яза, йде через затульний канал на стегно, іннервує присередню групу м’язів стегна, шкіру присередньої поверхні стегна;
7. стегновий нерв (змішаний ) виходить з-під бічного краю
великого поперекового м’яза, через м’язову лакуну проходить на стегно, розгалужується на:
- м’язові гілки, які іннервують передню групу м’язів стегна;
- шкірні гілки, які іннервують шкіру передньої та присередньої поверхні стегна. Одна зі шкірних гілок — підшкірний нерв — іннервує шкіру присередньої поверхні гомілки та шкіру присереднього краю тилу стопи. Крижове сплетення (plexus sacralis) Крижове сплетення утворено передніми гілками крижових, а також V і частково IV поперекових спинномозкових нервів. Знаходиться це сплетення в порожнині малого таза. Нерви крижового сплетення поділяють на короткі та довгі.
Короткі нерви :
1. нижній сідничий нерв (руховий) виходить з порожнини
малого таза через підгрушоподібний отвір, іннервує великий сідничий м’яз;
2. м’язові гілки (рухові) виходять з порожнини малого таза
через підгрушоподібний отвір, іннервують м’язи тазового пояса (внутрішній і зовнішній затульний м’язи, грушоподібний м’яз, квадратний м’яз стегна), м’язи промежини (куприковий м’яз, м’яз — підіймач відхідника);
3. верхній сідничий нерв (руховий) виходить з порожнини
малого таза через надгрушоподібний отвір, іннервує середній та малий сідничі м’язи, м’яз — натягач широкої фасції;
4. статевий нерв (змішаний) виходить з порожнини малого
таза через підгрушоподібний отвір, через малий сідничий отвір прямує у сіднично-прямокишкову ямку й іннервує: шкіру промежини у відхідниковій ділянці, поверхневий м’яз промежини (зовнішній сфінктер відхідника), шкіру промежини в сечостатевому трикутнику, м’язи промежини в сечостатевому трикутнику, статевий член (клітор у жінок).
Довгі нерви:
1. задній шкірний нерв стегна (чутливий) виходить з
порожнини малого таза через підгрушоподібний отвір, іннервує шкіру задньої поверхні стегна;
2. сідничий нерв (змішаний) виходить з порожнини малого
таза через підгрушоподібний отвір, іннервує задню групу м’язів стегна, у підколінній ямці розгалужується на два нерви:
- великогомілковий нерв (змішаний), який іннервує задню групу м’язів гомілки, йде на підошву. На підошві великогомілковий нерв розгалужується на присередній і бічний підошвні нерви, які іннервують шкіру і м’язи підошви. Від великогомілкового нерва відгалужується ще присередній шкірний нерв литки, який іннервує шкіру задньої поверхні гомілки;
- загальний малогомілковий нерв (змішаний): іннервує передню групу м’язів гомілки, тильні м’язи стопи, шкіру першого міжпальцевого проміжку, бічну групу м’язів гомілки, шкіру тильної поверхні стопи і шкіру бічної поверхні гомілки. Від злиття присереднього та бічного шкірних нервів литки утворюється литковий нерв (чутливий), який іннервує шкіру бічного краю тильної поверхні стопи. Черепні нерви, кількість, функціональні види (рухові, чутливі, змішані), ділянки іннервації(41) Черепних нервів – 12 пар. Черепні нерви, на відміну від спинномозкових нервів, поділяються на чутливі (1, 2, 8), рухові (3, 4, 6, 7, 11, 12) та змішані (5, 9, 10). Деякі нерви (3, 5, 9, 10 пара) містять парасимпатичні волокна. Окрім 12 пар черепних нервів, які мають порядковий номер,
є нерв, який не має номера, — це проміжний нерв, ядра
якого містяться у покришці мосту. Нерв змішаний, має парасимпатичні волокна. Входить у внутрішній слуховий отвір, далі він приєднується до VII пари черепних нервів, проникає в канал лицевого нерва і розгалужується на два
нерви: великий кам’янистий нерв і барабанну струну.
Іннервує: передні 2/3 язика, сльозову залозу, залози носової порожнини, всі слинні залози, крім привушної. Відмінності мають I та II пара черепних нервів, які полягають у тому, що вони є похідними головного мозку і утворилися шляхом випинання із мозкових пухирів і, на відміну від інших черепних нервів, не мають ядер.
- I пара — Нюхові нерви власних ядер не мають; іннервують слизову оболонку нюхової ділянки порожнини носа.
- II пара — Зоровий нерв власних ядер не має; іннервує
черепних і спинномозкових нервів. А також є ще
метасимпатичний (ентеральний) відділ.
Метасимпатичний (ентеральний) відділ — це третя, відносно самостійна автономна частина вегетативної нервової системи. Він локалізується безпосередньо в стінках внутрішніх органів (переважно шлунково-кишкового тракту) і здатний керувати ними без участі спинного чи головного мозку. Вона представлена мікроскопічними нервовими сплетеннями (наприклад , підслизове сплетення Мейснера та м'язово-кишкове сплетення Ауербаха в ШКТ ). Вона може керувати локальними функціями органа (перистальтикою чи секрецією) навіть у разі повної втрати зв'язку з центральною нервовою системою. Хоча метасимпатичний відділ працює незалежно, він постійно обмінюється інформацією з ЦНС через симпатичні та парасимпатичні волокна, адаптуючи роботу органів до потреб усього організму. Головною особливістю автономної (вегетативної) рефлекторної дуги є те, що її еферентний (руховий) шлях складається з двох нейронів , а не з одного, як у соматичній нервовій системі. До складу автономної рефлекторної дуги входять: 1.Рецептор — сприймає подразнення. 2.Аферентний (чутливий) нейрон — проводить імпульс до ЦНС. 3.Центральна ланка — центри у головному або спинному мозку. 4.Еферентний шлях , який утворений двома нейронами:
-прегангліонарний нейрон — тіло знаходиться в ЦНС;
-постгангліонарний нейрон — тіло розташоване у
вегетативному ганглії (нервовому вузлі). 5.Ефектор — гладенькі м’язи, серцевий м’яз або залози. Симпатична частина автономного відділу периферичної нервової системи: центри, вузли, гілки, медіатор. Особливості впливу на функції організму. (43) Симпатична частина (pars sympathica) вегетативної нервової системи Центри представлені ядрами, які розташовані в бічних рогах VIII шийного, усіх грудних і II—III верхніх поперекових сегментів спинного мозку. Периферійний відділ представлений:
-прегангліонарними волокнами — це аксони, нейрони
яких виходять із спинного мозку в складі передніх корінців ,беруть участь у утворенні спинномозкових нервів, далі відгалужуються від них у вигляді білих сполучних
гілок, які закінчуються в симпатичних вузлах. Ці волокна зв'язують центри симпатичної частини нервової системи з вузлами;
-симпатичними вузлами , які поділяються на дві групи:
прихребтові (паравертебральні) та передхребтові
(превертебральні). Паравертебральні вузли: Це два «ланцюжка», що йдуть вздовж хребта від черепа до куприка. Вони з’єднуються внизу в один спільний вузол. Складаються з 3 шийних, 12 грудних, 4 крижових вузлів та міжвузлових гілок. Передхребтові: Лежать далі від хребта — у грудях та животі. Вони розташовані навколо судин і ближче до самих внутрішніх органів
-постгангліонарними волокнами, які утворені аксонами
симпатичних вузлів. Вони складаються з окремих
(спеціальних) симпатичних нервів, які йдуть до внутрішніх
органів, або симпатичних нервів, які розгалужуються вздовж судин та їхніх гілок, утворюючи сплетення стінок судин і внутрішніх органів, які вони кровопостачають. Постгангліонарні волокна йдуть до всіх внутрішніх органів грудної порожнини. Від V—IX і X—XI грудних вузлів утворюються великий і малий нутрощеві нерви, які проходять через діафрагму в черевну порожнину і беруть участь в утворенні черевного (сонячного) сплетення. Поперекові вузли відповідають за органи черевної порожнини: їхні волокна разом із нервами від грудного відділу створюють сонячне сплетення. Від нього, як від головного вузла, нерви розходяться вздовж судин до шлунка, печінки, селезінки та підшлункової залози. Крижові та непарний вузли керують тазом, утворюючи сплетення навколо сечового міхура, прямої кишки та статевих органів. Парасимпатична частина автономного відділу периферичної нервової системи: центри, вузли, гілки, медіатор. Особливості впливу на функції організму.(44) Центри представлені ядрами, які розміщені в стовбурі головного мозку і в II—IV крижових сегментах спинного мозку.
Периферійний відділ представлений:
- прегангліонарними волокнами — це аксони нейронів парасимпатичних ядер, які йдуть у складі відповідних черепних (III, VII, IX, X пари) і спинномозкових нервів; - парасимпатичними вузлами , які розміщені поблизу внутрішніх органів або у їхній стінці. Виділяють: війковий, крилопіднебінний, підщелепний і вушний вузли, а також вузли порожнини шиї, грудної, черевної і порожнини малого таза. До кожного з цих вузлів підходить прегангліонарне волокно, де нервовий імпульс передається на тіло нейрона; - постгангліонарними волокнами — це аксони нейронів
поширюється повільніше, ніж нервовий, не має точного адресата, як нервовий). Основні властивості гормонів:
- висока біологічна активність — у малих кількостях дають значний фізіологічний ефект;
- специфічність дії, тобто кожен гормон діє лише на конкретні фізіологічні системи чи органи, що пояснюється існуванням гормоноспецифічних рецепторів на поверхні клітин органів-мішеней;
- дистантний характер дії, тобто вони діють на органи- мішені та системи, які більш-менш віддалені від залози, яка їх продукує. Механізм дії гормонів дуже складний: вони впливають на органи прямо або через нервову систему. Робота залоз контролюється чотирма способами: через реакцію на склад крові, нервові імпульси, інші гормони або головний центр — гіпоталамо-гіпофізарну систему. Головним є принцип саморегуляції (зворотного зв'язку): коли рівень речовини в крові змінюється, організм автоматично виділяє гормон, щоб повернути все до норми. Усі залози внутрішньої секреції мають деякі спільні риси будови:
- не мають вивідних проток;
- мають добре розвинуту судинну сітку, особливо мікроциркуляторне русло;
- іннервуються вегетативною нервовою системою;
- клітини утворюють характерні скупчення у вигляді фолікулів (пухирців) або трабекул (перекладин). Функції залоз досліджують двома шляхами: експериментальним (на тваринах) та клінічним (на людях). Експериментальні методи: це видалення залози, її пересадка (трансплантація), блокування гормонів хімікатами, введення чистих гормонів або вимірювання їхнього рівня прямо в судинах залози.
Клінічні методи: це аналізи крові та сечі пацієнтів,
спостереження за хворими та вивчення змін в органах після смерті. Головне про хвороби: якщо залоза працює занадто сильно — це гіперфункція , якщо занадто слабко — гіпофункція. Щитоподібна залоза. Прищитоподібні залози. Топографія, будова.(46) Щитоподібна залоза (glandula thyroidea) Щитоподібна залоза — найбільша із залоз внутрішньої секреції (її маса в дорослого становить 30–60 г), розташована на шиї, спереду від трахеї і на бічних стінках гортані, вкрита м’язами, які лежать нижче від під’язикової кістки. Ззаду і збоку до неї прилягають спільні сонні артерії та внутрішні яремні вени. Вона складається з двох бічних
часток (правої та лівої) та перешийка, який з’єднує ці частки. Форма щитоподібної залози індивідуально мінлива. У 1/3 випадків від перешийка залози відходить пірамідна частка. Залоза має власну волокнисту капсулу, від якої в товщу залози відходять відростки, поділяючи її на часточки, які складаються з фолікулів і містять колоїд — густу, в’язку жовтуватого кольору масу (до його складу входить тиреоглобулін, який містить йод). Щитоподібна залоза добре постачається кров’ю (вона посідає перше місце серед органів за кількістю крові, яка протікає за одиницю часу на одиницю маси). Гормони щитоподібної залози: тироксин і трийодтиронін (до їхнього складу входить йод) та тиреокальцитонін. Фізичне значення : Тироксин і трийодтиронін регулюють обмін речовин, ріст, розвиток і роботу нервової системи, а тиреокальцитонін знижує рівень кальцію в крові та накопичує його в кістках. При гіпофункції щитоподібної залози у дітей розвивається кретинізм, у дорослих — мікседема, а при гіперфункції — тиреотоксикоз. Через дефіцит йоду може виникати ендемічний зоб — збільшення щитоподібної залози. (порушення) Прищитоподібні залози (glandulae parathyroideae) Прищитоподібні залози розташовані на задній поверхні бічних часток щитоподібної залози. Частіше представлені чотирма овальними чи подовженої форми тільцями величиною з просяне зерно. Розрізняють верхні та нижні прищитоподібні залози. Кожна з них має капсулу, від якої відходять перегородки в товщу залози. Залоза виробляє гормон паратгормон (паратирин). Паратгормон разом із кальцитоніном регулює обмін кальцію та підтримує його рівень у крові. При гіпофункції знижується рівень кальцію і виникають судоми м’язів, а при гіперфункції — підвищується кальцій у крові, уражаються кістки та нирки. Гіпофіз: передня та задня частки, топографія, будова. Шишкоподібна залоза, її розміщення.( 47 )
Гіпофіз (hypophysis ), або нижній мозковий придаток,-
непарне невелике утворення кулястої форми, розміром з го- рошину, масою 500—600 мг, розміщений на вентральній поверхні мозку в гіпофізарній ямці турецького сідла основи черепа.
У гіпофізі розрізняють дві головні частини : аденогіпофіз і
нейрогіпофіз, що мають різне походження і будову.
Аденогіпофіз , або залозиста частка, поділяється в свою
чергу на три частки: передню, туберальну і проміжну. В
аденогіпофізі утворюються гормони, які поділяють на дві
Світло пригнічує епіфіз: через сітківку ока сигнал гальмує вироблення мелатоніну, тому його рівень зростає лише в темряві. Коли дні стають довшими, мелатоніну меншає, що розблоковує роботу статевих залоз і підвищує активність гормонів. Так епіфіз працює як біологічний годинник, підлаштовуючи організм до режиму дня і ночі.
Надниркові залози, топографія, будова.(48)
Надниркові залози - парні залози, які розміщені на верхніх полюсах нирок, на рівні 11-12 грудних хребців у заочеревинному просторі.Права надниркова залоза нагадує трикутник, а ліва — півмісяць. Маса кожної залози становить 4—7 г. Зовні надниркові залози вкриті сполучнотканинною капсулою, яка посилає в речовину залози перегородки. Надниркові залози складаються із
кіркової та мозкової речовини, які різняться за
походженням, будовою і функцією. Кіркова речовина жовтуватого кольору, розміщена більшим шаром щільної
консистенції і містить три відмінних зони: поверхневу
(клубочкову), серединну (пучкову) і глибоку (сітчасту).
Клубочкова зона — це поверхнева найтонша зона, яка продукує мінералокортикоїди: альдостерон, дезоксикортикостерон, які беруть участь у регуляції мінерального обміну. Найактивнішим мінералокортикоїдом є альдостерон , який регулює сольовий баланс: він затримує в організмі натрій та воду, але виводить калій. Через це гормон підвищує артеріальний тиск і може посилювати запалення. При його надлишку виникають набряки та дефіцит калію, а при нестачі — небезпечне зневоднення та падіння тиску. Пучкова зона виробляє глюкокортикоїди (кортизон, кортикостерон,гідрокортизон), які є головними гормонами адаптації: вони допомагають організму виживати при стресі, мобілізуючи енергію з білків та жирів. Ці гормони мають потужну протизапальну та протиалергічну дію, тому активно використовуються в медицині, проте водночас вони пригнічують імунітет, зменшуючи вироблення антитіл та розміри лімфоїдних органів.
У сітчастій зоні утворюються статеві гормони: андрогени,
естрогени, прогестерон,які відповідають за розвиток
органів та статевих ознак у дитинстві, а також впливають на емоції та синтез білків. Мозкова речовина складається
з хромафінних клітин, що виділяють катехоламіни:
адреналін ( 80%) та норадреналін ( 20%). Адреналін — це
«гормон тривоги», який мобілізує організм при стресі: підвищує цукор у крові, тиск, частоту серцевих скорочень, розширює бронхи та зіниці. Норадреналін працює переважно як передавач нервових імпульсів (медіатор).
Патології надниркових залоз:
Гіперфункція кори: пухлини призводять до вірилізації (вуса/борода у жінок), синдрому Іценко—Кушінга (ожиріння тулуба, високий тиск, діабет) або синдрому Конна (набряки та паралічі через надлишок альдостерону). Гіпофункція кори : виникає Аддісонова (бронзова) хвороба — шкіра темніє, з’являється сильна слабкість, нудота та чутливість до холоду. Гіперфункція мозкової речовини: пухлина (феохромоцитома) викликає напади з критично високим тиском (понад 200 мм рт. ст.), що загрожує інсультом. Підшлункові острівці, їх розміщення, особливості будови.(49) Підшлункова залоза є органом і зовнішньої і внутрішньої секреції. Ендокринна частина залози представлена окремими клітинними групами, що утворять невеликі острівці в масі всієї іншої її тканини. Ці групи клітин
називають острівцями Лангерганса. Число острівців
найбільше в хвостовій частині залози. Розмір одного острівця складає 0,1–0,3 мм, число їх від 200 тис. до 1, млн. Найбільше острівців у хвості і найменше у головці Деякі острівці відділені від оточуючих їх тканин тонкою сполучнотканинною оболонкою. В острівцях Лангерганса
розрізняють чотири групи клітин : α, β, γ і δ. Вони
неоднаково забарвлюються і виконують різні функції.
Більше всього зустрічається β-клітин (70%), приблизно 20%
від числа всіх клітин приходиться на а α -клітини і приблизно по 5% складають γ – і δ -клітини.
● β (Бета-клітини): Найчисленніша група. Вони
синтезують інсулін — єдиний гормон, що знижує рівень глюкози в крові, сприяючи її переходу в клітини тканин (насамперед м'язів та жирової тканини).
● α (Альфа-клітини): Синтезують глюкагон. Це прямий
антагоніст інсуліну: він стимулює розщеплення глікогену в печінці, підвищуючи рівень цукру в крові, коли організм відчуває голод або стрес.
● δ (Дельта-клітини): Виробляють соматостатин. Цей
гормон виконує регуляторну (гальмівну) функцію — він пригнічує надмірну секрецію як інсуліну, так і глюкагону, а також уповільнює активність самої травної системи. ● γ(Гамма клітини або РР): Виділяють панкреатичний поліпептид. Він регулює екзокринну функцію залози (виділення ферментів) та впливає на моторику шлунково- кишкового тракту. Завдяки тому, що острівці мають власну густу мережу капілярів, гормони потрапляють у кров миттєво. Цікаво, що клітини в острівці розташовані не хаотично, а формують
(простір між губами, щоками та зубами) і власне порожнину
рота, яка зверху обмежена піднебінням, знизу — м’язовою
діафрагмою з язиком, а ззаду через отвір зіву переходить у глотку. Щоки мають м'язи, а у немовлят — ще й спеціальні жирові подушечки, щоб було легше смоктати молоко. Піднебіння є верхньою стінкою ротової порожнини і складається з двох частин: передні дві третини — це тверде піднебіння , яке має міцну кісткову основу, а задня третина — м’яке піднебіння , утворене м’язами та слизовою оболонкою. М’яке піднебіння закінчується закінчується маленьким язичком. По боках від нього йдуть складки-дужки, між якими «сидять» мигдалики (гланди), що захищають нас від вірусів. Головна функція мяк.під. це коли ми ковтаємо, воно піднімається і закриває шлях до носа, щоб їжа туди не потрапила. Також воно допомагає нам чітко розмовляти. Весь цей прохід у горло (разом із язичком та коренем язика) називається зівом. Це просто «двері», через які їжа проходить із рота в глотку. Будова та функціональне значення ротової порожнини. Слинні залози.(51) У порожнину рота відкриваються вивідні протоки трьох пар
великих слинних залоз: привушних, підщелепних і
під'язикових. Крім того, у слизовій оболонці міститься
багато дрібних залоз, які виділяють водянисту слину. Слина — перший травний сік, який діє на їжу в порожнині рота. До складу слини входить секрет усіх залоз порожнини рота, тому її називають змішаною. Вона відрізняється від слини, отриманої з вивідних проток тим, що у своєму складі містить мікроорганізми і продукти їхньої життєдіяльності, злущені епітеліальні клітини, слинні тільця тощо. Склад слини різних залоз неоднаковий. Змішана слина містить 99,4-99,5% води, решту становлять неорганічні та
органічні речовини. До останніх належать ферменти (α
амілаза, мальтаза, які в слабколужному середовищі розщеплюють вуглеводи) Крім води та основних ферментів, слина містить муцин, який робить їжу слизькою для легкого ковтання, та лізоцим , що вбиває хвороботворні бактерії. Окрім води, у слині є мінеральні солі (натрій, калій, кальцій і хлор). Вони зміцнюють зуби та допомагають ферментам працювати. У дорослої людини за добу утворюється 0,5—2 л слини.
Функції слини:
- слина формує та вкриває слизом харчову грудку і сприяє ковтанню;
- під впливом ферментів починається гідроліз вуглеводів;
- слина розчиняє суху їжу, що дозволяє нашим смаковим
рецепторам на язику «розпізнати» її смак.
- екскреторна функція полягає в тому, що зі слиною можуть виділятися деякі продукти обміну, лікарські речовини;
- захисна функція полягає : слина змиває все зайве з рота, вбиває бактерії завдяки лізоциму та навіть допомагає швидше зупиняти дрібні кровотечі.Регуляція секреторної функції слинних залоз відбувається рефлекторно.
Розрізняють умовнорефлекторн і та
б езумовнорефлекторні впливи. Умовнорефлекторне
виділення слини зумовлено запахом, виглядом страви та іншими подразниками, які пов'язані з їжею. Безумовно- рефлекторне виділення слини відбувається як реакція на подразнення рецепторів ротової порожнини. Від них імпульси передаються через волокна 5, 7, 9 і 10 пар черепних нервів у центр слиновиділення, який міститься у довгастому мозку. Звідси по волокнах 7 та 9 черепних нервів вони йдуть до слинних залоз, унаслідок чого виділяється велика кількість слини, яка містить багато солей (як реакція на вплив парасимпатичної нервової системи). Унаслідок стимуляції слинних залоз через симпатичні нерви виділяється багато слини з високим вмістом органічних речовин. У людини, на відміну від тварин, слина може виділятися не тільки від вигляду та запаху їжі, на дію звукових подразників, пов'язаних з приготуванням їжі, але й під час
розмови та спогадів про неї — це теж умовнорефлекторне
виділення слини. Травлення в порожнині рота відбувається паралельно з пережовуванням їжі та її аналізом. У ній здійснюється
первинне оброблення їжі, тобто механічне подрібнення і
змочування її слиною. Слизовою оболонкою рота всмоктуються переважно деякі лікарські препарати та високотоксичні речовини, наприклад синильна кислота та її солі. Глотка, її розміщення, частини, будова стінки. Стравохід, його розміщення, частини, звуження(52) Глотка (pharynx ) — непарний орган, розташований у ділянці голови і шиї, який є частиною травної та дихальної систем. Вона являє собою конусоподібної (лійкоподібної) форми трубку, яка починається від основи черепа, а на рівні 6–7 шийних хребців переходить у стравохід.
За будовою поділяється на 3 частини: носова частина
глотки, ротова частина глотки, гортанна частина глотки.
Глотка має 7 сполучень:
- з носовою порожниною через хоани (парне сполучення);
- з ротовою порожниною через зів;
- із середнім вухом через отвір слухової труби (парне
