eeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeee | Schematy Zajęcia techniczne

Тема 1. Українські терени в 1 тис. до н.е. – середині 1 тис. н. е.

ПЛАН

1. Місце слов’ян у сім’ї народів індоєвропейської мовної групи

2. Індоєвропейські традиції в духовній культурі українців

1. Місце українців у сім’ї народів індоєвропейської мовної групи

Українців називають слов’янами. Слов’ян називають мовними і

культурними нащадками стародавнього народу. Тобто українська культура

сягає своїм корінням традицій народів, що колись мешкали в Малій Азії, степах

Алтаю, Північному Причорномор’ї чи іншому краї, які лінгвісти називають

прабатьківщиною індоєвропейців.

Слід зауважити, що історія українського народу не є просте продовження

історії тих народів і культур, які колись жили на теренах України (Мирослав

Попович).

На території України археологи виявили сліди різних культур минулого.

Найчастіше українську культуру асоціюють з прадавньою Трипільською

культурою, яку датують V–ІІІ тис. до н.е., сучасницею давньоєгипетської

цивілізації. Але носії Трипільської культури не були ні слов’янами (тим більше

праукраїнцями), ні їхніми прямими попередниками. Нині тривають дискусії, чи

була культура трипільців індоєвропейською, чи належала доіндоєвропейському

населенню регіону. Не виключено, що трипільці частково могли залишити

фрагменти своєї культури в спадок тим індоєвропейським пращурам слов’ян,

що згодом тут оселялися.

Лінгвісти, історики та археологи прагнуть визначити територію первісної

мовної індоєвропейської спільноти, установити напрями та маршрути міграцій

у нові землі. В середині ХІХ ст. індоєвропейські (арійські) дослідження

здійснювали на основі знань санскриту, іранської, грецької, латинської мов.

У ХХ ст. лінгвісти взялися за відтворення стародавньої лексики

індоєвропейської прамови, а відтак реконструкцією культури індоєвропейців та

їх життєвого географічного простору.

В’ячеслав Іванов і Тамаз Ґамкрелідзе в книзі «Індоєвропейська мова та

індоєвропейці» (Тбілісі, 1984) показали, що в прамові присутня лексика для

позначення гірських ландшафтів, що відкидає гіпотезу про локалізацію цих

народів у степовому Причорномор’ї. З концепцією Гамкрелідзе – Іванова етнос

або група етносів, що говорили діалектами індоєвропейської прамови, мешкали

на південь від Кавказу в гористому регіоні Передньої (Малої) Азії.

Владислав Маркович Ілліч-Світич (уродженець Києва) працював

співробітником Інституту слов’янознавства АН СРСР і обґрунтував

ностратичну теорію спорідненості індоєвропейських, картвельських, семіто-

хамітських, уральських, алтайських, дравідійських мов. Запозичення з

семітських мов в індоєвропейській прамові свідчать про сусідство

індоєвропейців із семітами.

Podgląd częściowego tekstu

Pobierz eeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeee i więcej Schematy w PDF z Zajęcia techniczne tylko na Docsity!

Тема 1. Українські терени в 1 тис. до н.е. – середині 1 тис. н. е. ПЛАН

**1. Місце слов’ян у сім’ї народів індоєвропейської мовної групи

Індоєвропейські традиції в духовній культурі українців
Місце українців у сім’ї народів індоєвропейської мовної групи** Українців називають слов’янами. Слов’ян називають мовними і культурними нащадками стародавнього народу. Тобто українська культура сягає своїм корінням традицій народів, що колись мешкали в Малій Азії, степах Алтаю, Північному Причорномор’ї чи іншому краї, які лінгвісти називають прабатьківщиною індоєвропейців. Слід зауважити, що історія українського народу не є просте продовження історії тих народів і культур, які колись жили на теренах України (Мирослав Попович). На території України археологи виявили сліди різних культур минулого. Найчастіше українську культуру асоціюють з прадавньою Трипільською культурою, яку датують V–ІІІ тис. до н.е., сучасницею давньоєгипетської цивілізації. Але носії Трипільської культури не були ні слов’янами (тим більше праукраїнцями), ні їхніми прямими попередниками. Нині тривають дискусії, чи була культура трипільців індоєвропейською, чи належала доіндоєвропейському населенню регіону. Не виключено, що трипільці частково могли залишити фрагменти своєї культури в спадок тим індоєвропейським пращурам слов’ян, що згодом тут оселялися. Лінгвісти, історики та археологи прагнуть визначити територію первісної мовної індоєвропейської спільноти, установити напрями та маршрути міграцій у нові землі. В середині ХІХ ст. індоєвропейські (арійські) дослідження здійснювали на основі знань санскриту, іранської, грецької, латинської мов. У ХХ ст. лінгвісти взялися за відтворення стародавньої лексики індоєвропейської прамови, а відтак реконструкцією культури індоєвропейців та їх життєвого географічного простору. В’ячеслав Іванов і Тамаз Ґамкрелідзе в книзі «Індоєвропейська мова та індоєвропейці» (Тбілісі, 1984) показали, що в прамові присутня лексика для позначення гірських ландшафтів, що відкидає гіпотезу про локалізацію цих народів у степовому Причорномор’ї. З концепцією Гамкрелідзе – Іванова етнос або група етносів, що говорили діалектами індоєвропейської прамови, мешкали на південь від Кавказу в гористому регіоні Передньої (Малої) Азії. Владислав Маркович Ілліч-Світич (уродженець Києва) працював співробітником Інституту слов’янознавства АН СРСР і обґрунтував ностратичну теорію спорідненості індоєвропейських, картвельських, семіто- хамітських, уральських, алтайських, дравідійських мов. Запозичення з семітських мов в індоєвропейській прамові свідчать про сусідство індоєвропейців із семітами.

Малоазійська цивілізація існувала синхронно до цивілізацій семітів і балканського населення в V–IV тис. до Р. Х. Саме з балканською цивілізацією науковці пов’язують і Трипільську культуру (3,8–2,2 тис. до Р.Х.). У деяких індоєвропейських мовах етноси називали себе словом, що сьогодні звучить як «арії» (пов’язані з ним назви «Іран», «Ейре», «Европа»). Більшість лінгвістів схиляється до думки, що первісне слово ar(i)o стосується сфери взаємовідносин господаря і гостя, гостинності, товариських стосунків (на відміну від стосунків кровної спорідненості). А слово «орати» (відоме і в українській мові) походило від іншого кореня har. За концепцією Ґамкрелідзе–Іванова із загальноіндоєвропейської мовної області сформувалися чотири основні гілки – анатолійська, тохаро-кельто- італійська, балто-слов’яно-германська та греко-вірмено-арійська. Відтак слов’янські та арійські народи суть відмінні спільноти. Арійська група розділилася на індоарійську (яка опанувала Індостан) та іранську (поширилася на території на південь і схід від Каспійського моря). Саме іраномовна гілка скотарських народів Азії в VII–ІІ ст. до Р.Х. приходять в північне Причорномор’я. Ці народи Геродот називав скіфами. Згодом як твердять археологи їх витісняють сармати-алани (IV ст. до Р.Х. – IV ст. Р.Х.). Мовними і культурними нащадками останніх називають сучасних осетин. За висновками лінгвістів мовні предки германців, балтів, слов’ян, італіків, кельтів належать до групи носіїв давньоєвропейських діалектів. Хронологічно появу етносів, що розмовляли цими діалектами, датують ІІІ тис. до Р. Х. Поступово мігруючи на захід вони розділилися на дві мовні групи – кельто- італійську та балто-слов’яно-германську. Німецький мовознавець Ганс Крае ( Hans Krahe ) у 1950– 1960 - х рр. показав, що у ІІ тис. до Р. Х. у часи Гомера і Троянських війн, коли вже окремо існували анатолійські, індо-іранські, вірменська та грецька мови, діалекти германський, кельтський, італійський, венетський, іллірійський, балтський і слов’янський все ще становили мовну спільність. Для цього мовного утворення властива була спільна лексика в галузях сільського господарства, соціальних відносин, релігії.

об’єднаних спільною територією, які змінюються та розвиваються у взаємозв’язку. Оскільки археологічна культура змінюється в часі й просторі, розрізняють її «локальні варіанти» та «хронологічні етапи». Російський історик і археолог Б. О. Рибаков підійшов до слов’янської проблеми з позицій географії, беручи до уваги всі культури, які населяли території сучасного розселення українців, білорусів та росіян. У дослідженнях О. М. Сєдова археолого-історичні дані зіставлені з лінгвістичними. Проте його теорія має певні вади. Наприклад, дослідник відносить культуру підклошевих поховань кінця І тис. до Р. Х. на території сучасної Польщі до слов’янської, але їй наслідує пшевронська культура, яка вже належить швидше за все германського типу. Отже археологічні дані не дають задовільного результату інтерпретації етнокультурного простору раніше від V ст. від Р. Х. На початку ХХ ст. чеський славіст Любор Нідерле окреслив первісну територію слов’ян між течіями Дніпра та Вісли, південніше Прип’яті. Але й ця територія завелика, щоб дати відповідь на запитання на сході (на Дніпрі) чи на заході (на Віслі) слід шукати витоки слов’янства. Більшість славістів схиляються до думки, що слов’яни мігрували саме із Заходу на Схід визначеної області. Мовознавці дають свою картину формування праслов’янської мови і відтак слов’янських пращурів. Праслов’янська мова як система формувалася лише наприкінці І тис. до Р. Х., коли балтські мови вже поділилися на східні і західні. Простежена певна подібність слов’янського мовлення до західнобалтського (галіндів – «голядь», судава – «ятвяги», пруси). Для періоду від І тис. до Р. Х. до III–IV ст. від Р. Х. лінгвісти виявили виразні зміни в праслов’янській мовленнєвій системі, яка розгалужується на окремі діалекти. З V ст. від Р. Х. праслов’янські мови зазнають впливу через велике переселення слов’янських народів.

Велике переселення слов’ян по Європі у V–VII ст.

2. Індоєвропейські традиції в духовній культурі українців Осмислення світу індоєвропейцями втілене в їх мітології. Міт (від грец. μύθος ( mithos ) – слово, сказання) – оповідання про богів, героїв, спосіб усвідомлення природних та суспільних явищ, уявлення про природу та історію як наслідок діяльності надприродних сил. Ознаки міту:

це історичні оповіді , бо сприймаються як знання «правдивих» подій минулого;
формують зразки і норми поведінки для тих, хто в них вірить;
виконуються разом з ритуалами , що забезпечує щоразу особисту участь у подіях. Міт – це священна, сакральна історія. Від нього не вимагають доказів, він сам є доказ, основа для пояснення способу дій або вчинків. У міті зафіксовано і відтворено позаісторичний час , а також визначає табу і норми життя, порушення яких може спричинити катастрофу. Воднораз у мітологічних історіях оповідають про творення порядку з хаосу, тобто космосу (давньогр. κοσμος – шати, оздоблення; порядок; світовий устрій). Схема подорожі героя в міфі за Джозефом Кемпбеллом Упорядкування уявлень про світ індоєвропейці здійснювали шляхом класифікації. Найперше виникли бінарні опозиції за принципом «так» і «ні», Інь і Янь, чоловічій і жіночий, «свій» і «чужий», «дозволено» і «заборонено», правий і лівий, верх і низ. Ці опозиції відображені в шлюбно-сімейній лексиці індоєвропейській міфології темою близнюків (двох царів), яка включала покарання (початок історичного часу) за інцест брата і сестри (перших чоловіка і жінки). Через дозволи і заборони шлюбних союзів формувалося розуміння опозиції «свій – чужий». Свій означав належність до Ego (грец. έγώ – я), тобто групи осіб, з якої заборонялося брати собі жінок для уникнення інцесту. Відтак

й пішло». Лінгвістичні джерела дають уявлення, що жертвували як первістками, так і літніми людьми. Пізніше замість людей почали приносити в жертву споріднених тварин – кінь, бик, вівця, коза. У формі пожертви постає й ритуал ініціації як імітація розчленування, умисного заподіяння страждань молодим людям як випробування при переході через лімінальний (лат. limen – поріг) стан , коли вони вже не належать до старого світу (статусу), але ще й не здобули нового. Сюжети ініціації присутні в міфах індоєвропейських народів, де герой вирушає в мандри через «простір смерті» і перемагає або приборкує сили хаосу. Література Гамкрелидзе, Т. В. Проблема определения первоначальной территории обитания и путей миграции носителей диалектов общеиндоевропейского языка / Т. В. Гамкрелидзе, В. В. Иванов // Конференция по сравнительно-исторической грамматике индоевропейских языков (12–14 декабря). Предварительные материалы. – М., 1972. – С. 19– 23. Гамкрелидзе, Т. В. Индоевропейский язык и индоевропейцы. Реконструкция и историко-типологический анализ праязыка и прокультуры : в 2-х т. / Т. В. Гамкрелидзе, В. В. Иванов. – Тбилиси : Изд-во Тбилис. ун-та, 1984. Гамкрелидзе, Т. В. Индоевропейская прародина и расселение индоевропейцев : полвека исследований и обсуждений / Т. В. Гамкрелидзе, В. В. Иванов // Вопросы языкового родства.

М., 2013. – № 9. – С. 110– 136. Иванов, В. В. Восточные индоевропейцы, анатолийцы и носители древнебалканских культур / В. В. Иванов // В поисках «ориентального» на Балканах. Античность. Средневековье. Новое время. – М., 2003. – С. 8– 12. Кэмпбелл, Дж. Мифический образ / Дж. Кэмпбелл; пер. с англ. К. Е. Семенова. – М.: ООО «Изд-во АСТ», 2002. – 683 с. Кэмпбелл, Дж. Пути к блаженству : мифология и трансформация личности / Джозеф Кэмпбелл; пер. с англ. П. Осипова. – М. : Открытый мир, 2006. – 320 с. Кэмпбелл, Дж. Тысячеликий герой / Дж. Кэмпбелл. – ???? Нидерле, Л. Славянские древности / Л. Нидерле. – М., 2010. – 744 с. Нидерле, Л. Человечество в доисторические времена. Доисторическая археология Европы и в частности славянских земель / Л. Нидерле; под ред. Д. Н. Анучина. – СПб., 1898. Седов, В. В. Гидронимические пласты и археологические культуры Центра / В. В. Седов // Вопросы географии. – 1974. – Сб. 94. – С. 20–33. Седов, В. В. Происхождение и ранняя история славян / В. В. Седов. – М. : Наука, 1979. Седов, В. В. Славяне. Историко-археологическое исследование / В. В. Седов. – М. : Языки славянской культуры, 2002. Седов, В. В. Этногенез ранних славян / В. В. Седов // Вестник РАН. – 2003. – Т. 73. – №

– С. 594–605. Трубачев, О. Н. Праславянское лексическое наследие и древнерусская лексика дописьменного периода / О. Н. Трубачев // Этимология. 1991–1993. – М., 1994. – С. 3–23. Трубачев, О. Н. Ремесленная терминология в славянских языках. – М., 1966. Трубачев, О. Н. Этногенез и культура древнейших славян. Лингвистические исследования / О. Н. Трубачев. – М. : Наука, 1991. – 271 с. Трубачев, О. Н. Этногенез славян и индоевропейская проблема / О. Н. Трубачев // Этимология. 1988 – 1990. – М., 1992. – С. 12– 28. Трубачев, О. Н. Языкознание и этногенез славян. Древние славяне по данным этимологии и ономастики / О. Н. Трубачев // Вопросы языкознания. – М., 1982. – № 4. – С. 10 – 26 ; № 5. – С. 3– 17. Трубачев, О. Н. Temarundam «matrem maris». К вопросу о языке индоевропейского населения Приазовья / О. Н. Трубачев // Indo-Arica в Северном Причерноморье. – М., 1999. – С. 9– 14.

Krahe, H. Ortsnamen als Geschichtsquelle / H. Krahe. – Heidelberg, 1949. Krahe, H. Die Strukture der alteuropäischen Hydronomie / H. Krahe. – Wiesbaden, 1963.

eeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeee, Schematy z Zajęcia techniczne

Dokumenty powiązane

Podgląd częściowego tekstu

Pobierz eeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeee i więcej Schematy w PDF z Zajęcia techniczne tylko na Docsity!