Pobierz informacje dermatologiczne i więcej Schematy w PDF z Biologia tylko na Docsity!
1.Оформлення історії хвороб, амбулаторних карт
I. Паспортна частина історії хвороби, як правило, заповнюється середнім медперсоналом.
З навчальною метою і з деонтологічних міркувань студенти не запитують у хворого
прізвище, де він проживає тощо, а тільки ім’я та по батькові для подальшого спілкування з
ним.
II. Скарги. У дерматологічних хворих переважно є дві основні скарги: наявність висипки та
суб’єктивні відчуття, якими вона супроводжується. Найчастішим суб’єктивним відчуттям є
свербіж шкіри (сверблячка). Вираженість його буває різною і залежить від хвороби та
емоційного стану хворого. Наявність чи відсутність свербежу має діагностичне значення.
Наприклад, виражений свербіж характерний для екземи, корости, простого хронічного
лишаю та інших хвороб. Не супроводжуються свербежем і в цих випадках він не має
діагностичного значення: контагіозний молюск, дискоїдний червоний вовчак тощо. Свербіж
посилюється ввечері, коли хворі залишаються наодинці із хворобою, сильний свербіж
увечері та вночі характерний для корости.
Можливі інші суб’єктивні відчуття: печіння (дерматити, багатоформна еритема), біль
(фурункул, карбункул, оперізувальний герпес), мокнення (екзема), сухість і відчуття
стягування шкіри (іхтіоз, псоріатична еритродермія тощо), поколювання, відчуття повзання
мурашок (патомімії) тощо.
Хворий також може скаржитись на порушення загального стану, нездужання, підвищення
температури тіла, втрату маси тіла тощо, що необхідно теж враховувати.
III. Історія хвороби.
1. Можлива причина хвороби, на думку хворого: вплив фізичних, хімічних чинників,
зараження, охолодження, емоційні стреси, ліки тощо. Лікар оцінює можливу роль вказаних
чинників у розвитку хвороби, підтверджує чи заперечує її і популярно пояснює це хворому,
заспокоюючи його.
2. Тривалість хвороби. З’ясування цього питання має значення для визначення хвороби:
гостра чи хронічна. У медицині вважають, якщо хвороба триває до 2 місяців, то вона гостра,
більше 2 — хронічна. Звичайно ж, це відносно і з цього правила є винятки.
3. У хронічних і лікованих випадках з’ясовують (якщо це важливо в даний час для
діагностики), як виглядали перші прояви хвороби.
4. Перебіг хвороби. Що провокує рецидиви (охолодження, УФ-опромінення, харчові
алергени, ліки, алкоголь тощо), чи спостерігають сезонність (багатоформна еритема, рожевий
пітиріаз та інші).
5. Попереднє лікування та його ефект також можуть мати діагностичне значення
(неефективність кортикостероїдних мазей у випадках мікозів, імпетиго тощо). З’ясовують
несприйняття окремих ліків організмом хворого, а також вирішують недоцільність
застосування окремих груп ліків у разі їх попередньої неефективності тощо.
6. Наявність подібних хвороб у сім’ї може вказувати на контагіозність хвороби або її
спадковий характер.
IV. Історія життя.
1. Перенесені раніше хвороби, особливо ті, на які хворий страждав напередодні розвитку
хвороби шкіри, оскільки попередня патологія могла спровокувати розвиток дерматозу.
2. Наявні у даний час супровідні внутрішні хвороби, оскільки вони можуть бути
протипоказаннями для призначення окремих ліків (аспірину, кортикостероїдів у разі
загострення виразкової хвороби шлунка).
3. Вплив на здоров’я хворого можливих професійних шкідливих чинників.
4. Сприйняття організмом хворого ліків, харчових продуктів (алергенів).
У сучасних умовах вельми поширені алергійні реакції, особливо на ліки, і з’ясування цих
питань є дуже важливою справою з погляду діагностики та уникнення можливих ускладнень
медикаментозної терапії. Необхідно пам’ятати про можливі перехресні алергійні реакції на
ліки подібної хімічної будови.
5. Шкідливі звички. Зловживання алкоголем (загострює цілу низку дерматозів — екзему,
псоріаз, атопічний дерматит та інші, посилює сверблячку), куріння.
V. Об’єктивний статус:
1. Загальний стан хворого: порушений чи ні, наявність гарячки.
2. Огляд шкіри неуражених ділянок. Огляд бажано проводити при доброму денному
освітленні, при цьому з’ясовують колір шкіри (нормальний, блідий, землистий чи
жовтяничний тощо) та слизових оболонок.
3. Пальпацією визначають еластичність, тургор, вологість шкіри, розвиток підшкірної
клітковини, стан периферійних лімфовузлів (збільшені чи ні, щільність, болючість, рухомість
тощо).
VI. Дерматологічний статус. З метою з’ясування дерматологічного статусу
використовують такі методи дослідження: огляд, пальпацію, зішкрябування, діаскопію. Очі
— основний інструмент дослідження у дерматолога. При огляді визначають:
1. Рельєф шкіри, наявність вираженого (підкресленого) малюнка шкіри.
2. Колір висипки.
3. Поверхня висипки: рівна, нерівна, блискуча, часточкова тощо.
4. Ураження шкіри має локальний чи розповсюджений (дисемінований) характер, що має
певне діагностичне значення.
У випадках обмежених (локальних) процесів визначають анатомічну ділянку.
Для окремих дерматозів характерна певна (вибіркова) локалізація (атопічний дерматит —
ліктьові, підколінні складки; дискоїдний червоний вовчак — обличчя, псоріаз — лікті, коліна
тощо).
Характеризують вогнище ураження: величина, площа, контури, краї, (чіткі, нечіткі, рівні,
фестончасті); форма (кругла, овальна, у вигляді смуг, дуг, неправильна тощо); схильність до
периферійного росту і злиття; висипка симетрична чи ні (для псоріазу, червоного плоского
лишаю, рожевого пітиріазу характерна симетричність висипки); згрупована (герпетиформне
розміщення — простий герпес), розміщення за ходом нервів (оперізувальний герпес);
блискуча чи ні (при боковому освітленні); малюнок шкіри (виражений, підкреслений
(ліхеніфікація) чи ні).
У випадках дисемінованої висипки визначають її кількість (мало, багато, рясна), схильна до
злиття чи ні, переважну її локалізацію. Ураження може бути універсальним (висипка на всіх
ділянках шкіри), тотальним (уражена вся або майже вся шкіра), еритродермія — запальне
почервоніння всієї або майже всієї шкіри, часто супроводжується лущенням (наприклад,
псоріатична еритродермія).
Пальпацією визначають болючість, консистенцію (м’яка, щільна, тугоеластична),
залишається ямка при натискуванні (запальний набряк, застій) чи ні (ангіоневротичний
набряк), рухомість лімфовузлів, пухлин, спаяні між собою чи з навколишніми тканинами чи
ні (сифілітичний склераденіт).
Зішкрябуванням предметним скельцем визначають наявність прихованого лущення
(різнокольоровий пітиріаз, парапсоріаз), псоріатичних феноменів, симптом пурпури
(парапсоріаз), лущення значне чи незначне тощо.
Діаскопія з’ясовує, запального характеру висипка чи ні.
Надалі визначають первинні і вторинні елементи висипки і дають їм повну характеристику.
Елементи висипки є зовнішнім вираженням патологічних процесів у шкірі. З іншого боку,
вони є своєрідним алфавітом дерматології. Але, щоб побачити, потрібно вміти дивитись,
тобто помічати усі деталі висипки на шкірі. Всі елементи висипки поділяють на первинні, які
з’являються на незміненій шкірі, і вторинні, які виникають у результаті еволюції первинних
елементів або в результаті впливу різних зовнішніх чинників.
Заповнення амбулаторної картки пацієнта здійснюється на всіх осіб, що з'явилися на первинний прийом фахівця лікувального закладу. Записи в неї вносять всі лікуючі і консультують лікарі пацієнта. Медична карта амбулаторного хворого заповнюється:
- в шкірно-венерологічних закладах - на хворих шкірними хворобами і хворих, які направлені на консультацію; на хворих венеричними хворобами заповнюється "Медична карта хворого венеричним захворюванням" - (ф. N 065/о), на хворих шкірними грибковими захворюваннями - (ф. N 065-1/о); На титульному листку медичної карти амбулаторного хворого передбачено місце для запису захворювань, з приводу яких хворий був взятий під диспансерний нагляд, з вказівкою дати, коли хворий був взятий або знятий з диспансерного обліку, і причини зняття. Хворий може перебувати під диспансерним наглядом з приводу одного і того ж захворювання у декількох спеціалістів (наприклад, з приводу виразкової хвороби шлунка, хронічного холециститу у терапевта і хірурга), на титульному листку він записується один раз спеціалістом, який перший взяв хворого під диспансерний нагляд. Якщо хворий спостерігається з приводу декількох етіологічно не пов'язаних між собою захворювань у одного або декількох спеціалістів, то кожне з них виноситься на титульний листок. Якщо у хворого змінюється характер захворювання (наприклад, до гіпертонічної хвороби приєднується ішемічна хвороба серця), то на титульний листок форми виноситься новий діагноз без дати взяття на облік, а старий запис закреслюється. Листок "Сигнальні позначки" заповнюється лікарем любої спеціальності при наявності або виявленні ознак, які перелічені в даному листку. Внесені дані підтверджуються підписом лікаря і печаткою. В рядку "Непереносимість до лікарських препаратів" необхідно вписувати також захворювання та стани, обумовлені побічною реакцією (дією) лікарського препарату з зазначенням назви препарату та дати його призначення. Зазначені негативні реакції на лікарські засоби необхідно вписувати як супровідні в ф. N 025-2/ о, "Статистичний талон заключних (уточнених) діагнозів", "Талон амбулаторного пацієнта" (ф. N 025-6/о) з маркіровкою статистичних талонів і подальшим подвійним кодуванням останніх. Негативні (побічні дії) деяких лікарських засобів передбачені в окремих класах хвороб (рубрики: A
- K95, T80.5.6, T88.2, T88.6 та інші. Крім того, побічна дія лікарських засобів, медикаментів при їх терапевтичному застосуванні кодується додатковими рубриками Y40 - Y59; побічна дія антибіотиків системної дії (Y40) тощо. "Листок запису заключних (уточнених) діагнозів" заповнюється лікарями всіх спеціальностей на кожне захворювання, з приводу якого хворий звернувся в даний заклад в звітному році. Захворювання, яке виявлено у хворого вперше в житті, рахується вперше виявленим і відмічається в графі 3 знаком "+" (плюс). При цьому, якщо захворювання встановлено при звертанні з приводу захворювання, то знак "+" проставляється в графу 3; якщо виявлено при профілактичному огляді, то
дерматоз або стати фоном, на якому він розвинеться чи сприяти загостренню хвороби
(алергійні дерматози, свербіж шкіри, порфірія та ін.) Нерідко хвороби шкіри пов’язані з
порушеннями менструального циклу, вагітністю, клімаксом, ендокринопатіями.
Слід відзначити, що опиратися повністю на анамнестичні дані про суб'єктивні відчуття не
слід. Оцінка та інтерпретація їх залежить від психіки хворого, характеру сприйняття,
помисливості.
Висипи на шкірі зазвичай асоціюються у хворого з неминучим свербежем, якого насправді
може й не бути (псоріаз). Отже, виникає необхідність більш детального з'ясування характеру
проявів хвороби: ритмічність нападів свербежу, болю, печії, в який період вони переважають,
їх тривалість, зв'язок із факторами довкілля, тривалістю захворювання, порою року, місцем
появи і загострень. Так, наприклад, вузлувата еритема, багатоформна ексудативна еритема
виникають частіше навесні і восени, а дисемінований нейродерміт, псоріаз, вульгарні вугри -
взимку, червоний вовчак, рожеві вугри, "сонячна екзема", порфирія - влітку.
Низка хвороб (фіксована еритема, простий міхурцевий лишай та ін.) схильні до
рецидивування, інші ж (оперізуючий лишай, інфільтративно-нагнійна трихофітія) -практично
не мають рецидивів.
Важливе значення у діагностиці посідають й інші дані: вік та стать хворого, вік на початок
хвороби, Наприклад, туберкульоз шкіри зазвичай розпочинається в дитинстві або юнацтві, а
червоний вовчак – в дорослому віці. Деякі хвороби уражають осіб певного віку. Так,
стафілококовий сикоз, ринофіма, вузликовий хондродерматит майже завжди зустрічаються у
дорослих чоловіків; везикулопустульоз, епідемічна пузирчатка - у немовлят; рожеві вугри,
хронічна трихофітія – у дорослих; хвороба Фокса-Фордайса - у жінок.
При деяких хворобах шкіри велику роль відіграє постійне чи тимчасове проживання в тій чи
іншій географічній місцевості (ендемічні вогнища) (лепра, хвороба Боровського,
флеботодермії).
Важливим є з’ясування характеру роботи, наявності хімічних, фізичних та біологічних
шкідливостей, з якими контактує хворий, особливо при діагностиці професійних дерматозів,
озноблення, туберкульозу, еризепелоїду, окремих форм дерматомікозів тощо.
Для постановки правильного діагнозу мають значення відомості про перебіг хвороби, місце
її виникнення, характер первинних морфологічних елементів, їх подальша еволюція, Іноді
хворий може висловити свою думку щодо причини появи висипу, проте до його міркувань
треба ВІДноситись критично. Важливу інформацію можна отримати при з’ясуванні
попереднього лікування і його результативності.
Для розпізнавання хвороби непересічне значення має анамнез життя, Умови, в яких ріс і
розвивався хворий, характер його трудової діяльності (професійні шкідливості), умови
побуту, харчування, захоплення (фотографія, садівництво і городництво, розведення риб,
звірів, домашніх тварин тощо), спадковий анамнез (перенесені або наявні хвороби шкіри у
кровних родичів), шкідливі звички (алкоголь, тютюнопаління, вживання наркотичних
середників).
Збір анамнезу у хворих на недуги, що передаються статевим шляхом (венеричні хвороби) має
свої особливості. Насамперед, це вміння лікаря знайти із хворим психологічний контакт, що
необхідно для з’ясування питань інтимного характеру (джерело і статеві контакти). Ці хворі
часто подають неправдиві дані про себе, свої контакти, соромлячись і боячись розголосу,
конфліктів на роботі, в сім'ї, а нерідко і свідомо приховують, не розуміючи, що цим вони
наносять моральну і фізичну шкоду рідним і близьким.
Особливо важко зібрати анамнез у дітей, які не завжди вміють диференціювати свої відчуття,
не пам'ятають початок і перебіг хвороби, а тим паче попередню терапію. У цих випадках
звертаються до послуг родичів чи осіб, що доглядають за дитиною.
Якщо хворого раніше вже обстежували і лікували, тоді корисно ознайомитись із
результатами обстеження, детальною випискою із амбулаторної карти, історії хвороби.
Важливим для призначення майбутнього лікування є з'ясування питання: "Які ліки
допомагали хворому при попередньому лікуванні?". Віра пацієнта в ліки має виключне
значення для формування призначеної вами терапії.
+Необхідно пам’ятати, що економити час на збирання анамнезу не варто. При неповному
з'ясуванні анамнестичних даних діагностика може ускладнитися. Проте, процес збору
анамнезу повинен бути керованим з боку лікаря, особливо у емоційних хворих та пацієнтів з
хронічними захворюваннями.
Методика спеціального огляду хворого Огляд – це перший і без сумніву важливий метод обстеження хворого із хворобою шкіри. Огляд проводиться при розсіяному денному або достатньо яскравому електричному світлі, краще лампі денного світла. Температура в кімнаті (кабінеті) повинна бути 22-23°С, адже низька температура викликає спазм судин (шкіра блідне), а більш висока розширює їх (настає гіперемія), що викривлює справжній колір шкіри. Бажано, щоб хворий 3-5 хвилин до огляду був оголений з метою адаптації шкіри до температури кімнати. Оглядати необхідно весь шкірний покрив, звертаючи увагу і на обличчя хворого, яке може виражати різні емоції і стани (дратівливість, страждання, втомленість, байдужість тощо), що властиве хворим на різні дерматози. Якщо язик є дзеркалом шлунково-кишкового тракту, то шкіра обличчя - є дзеркалом здоров'я людини. Форма і деформація носа має значення при діагностиці сифілісу (“сідлоподібний ніс”: ), туберкульозного вовчака (''баранячий ніс"), ринофіми ("шишкоподібний ніс").
Іноді при огляді необхідно користуватися збільшувальним склом (лупою), краще із збільшенням не більше, ніж у 3-5 разів. Найбільш зручною є бінокулярна лупа, яку одягають на чоло. При цьому обидві руки є вільними, що дозволяє поєднати огляд з пальпацією, гратажем. При огляді шкіри за допомогою лупи краще розрізняти характер лусок, кірок, петехіальний та розеольозний висипи. Молодим лікарям слід спочатку навчитися оглядати шкіру неозброєним оком. Звертають увагу на забарвлення шкіри, що в нормі може бути блідою, рожевою, смуглою, “тілесного” кольору. У здорових людей вона матова, не має жирного блиску, відсутні поширені протоки сальних залоз, при деяких хворобах шкіра змінює свій природній колір. Вона може бути синюшною при застійних явищах, синьо-бурою при акродерматиті, коричневою - при початковій стадії грибовидного мікозу, жовтою - при жовтяниці, сірувато-чорною - при іхтіозі, меланодермії, бронзовою - при адісоновій хворобі. При дерматозах, де порушена функція вегетативного відділу нервової системи, шкіра буває вологою: при свербці, нейродерміті, іхтіозі - сухою. Під час огляду шкіри визначають морфологічні елементи: первинні (пляма, папула, горбик, вузол, міхурець, міхур, гноячок), вторинні (вторинна пляма, луска, кірка, ерозія, виразка, розчух, ліхенізація, вегетація, рубець, тріщина). При огляді можна мати уявлення про локалізацію і колір елемента, але для повної його характеристики необхідно застосувати пальпацію і пошкрябування. Наприклад, візуально не можна визначити точні розміри горбика чи вузла, адже на поверхні шкіри контурується лише верхня частина елемента. Без пошкрябування важко оцінити наявність лусок (приховане лущення), ступінь їх прикріплення до елемента (фолікулярний гіперкератоз), характер лущення. При огляді визначають мономорфізм (псоріаз, червоний плоский лишай, вульгарна пузирчатка, кропивниця) або поліморфізм висипу, коли спостерігаємо декілька морфологічних елементів. Справжній поліморфізм буває тоді, коли є декілька первинних елементів (герпетиформний дерматоз Дюринга), несправжній (еволюційний), коли є і первинні, і вторинні елементи (екзема, фурункульоз). Особливу увагу звертають на взаєморозташування висипань: фокусне (елементи не зливаються, між ними є здорова шкіра), дифузне (злиття елементів у великі вогнища), їх розповсюдженість: обмежена (вогнищевий нейродерміт, вогнищева склеродермія, невус, простий міхурцевий лишай, бородавчастий туберкульоз), розповсюджена (псоріаз, токсикодермія, рожевий і червоний плоский лишаї); тотальна (еритродермія); інші особливості: симетрична (справжня екзема, псоріаз), асиметрична (дерматофітія, бородавчастий туберкульоз, кільцеподібна гранульома, контактний дерматит); пов'язана з нервовими закінченнями (оперізуючий лишай, лінійний червоний плоский лишай, лінійний невус), судинами (ангіїти), фігурна (псоріаз, мігруюча еритема), повзуча (туберкульозний вовчак, лепра, горбковий сифіліс). Оглядають волосся, нігті, зовнішні статеві органи, шкіру заднього проходу. +При огляді червоної облямівки губів звертають увагу на її колір, сухість, наявність лусочок, тріщин, ерозій, виразок, кірок. Оглядають слизову оболонку ротової порожнини, при цьому можна спостерігати висипи, зміну кольору, ерозії, виразки, наліт (кандидоз, сифіліс, червоний плоский лишай, справжня пузирчатка тощо).
3.Виписування рецептів середників системної та місцевої терапії
1.Мазі — лікарська форма, яку використовують у дерматології найчастіше. Основу мазей складають жири або жироподібні речовини, вони найглибше проникають у шкіру. Способи застосування:
- звичайне змащування;
- інтенсивне втирання;
- під оклюзійну пов'язку, в цих випадках різко посилюється проникнення (пенетрація) мазей в глибину тканини. Розрізняють просту і складну мазь. Проста мазь складається з двох речовин: лікарської і формоутворювальної. Мазь, яка містить більше двох речовин, називається складною. Рецепт на мазь можна оформити двома способами – скороченим і розгорнутим. Скороченим способом виписують прості мазі, виготовлені на вазеліні. Після Rp. пишуть назву лікарської форми в родовому відмінку однини (Unguenti), назву лікарської речовини (родовий відмінок однини), її концентрацію (у відсотках або співвідношенні мас) і загальну масу. Приклад. Виписати 30 г 2,5 % мазі гідрокортизону (Hydrocortisonum). Rp.: Ung. Hydrocortisoni 2,5 % 30, D. S. Змазувати пошкоджені ділянки шкіри. Розгорнутий спосіб виписування: після Rp. зазначають назву (родовий відмінок однини) і масу лікарської речовини й наповнювача в грамах, після чого пишуть: “Misce, fiat unguentum (М. f. ung.)" і сигнатуру – спосіб застосування. Приклад. Виписати 50 г мазі з 5 % метилурацилу (Methyluracilum) та 0,2 % фура- циліну (Furacilinum). Rp.: Methyluracili 2,5 Furacilini 0,1 Vaselini ad 50,0 M. f. ung. D. S. Змазувати пошкоджені ділянки шкіри. Найчастіше у практиці використовують офіцинальні мазі, вони можуть бути простими (одна активна речовина) і комбінованими (містять кілька активних речовин). Мазі використовують для лікування підгострих та хронічних дерматозів, хоча кортикостероїдні мазі ефективні і при гострих процесах. 2. Креми теж містять жири або жироподібні речовини, які, змішуючись із водою, утворюють напіврідку масу. Їх застосовують у випадках зниження еластичності шкіри, її сухості при підгострих процесах. Звичайно ж, їхня дія залежить і від лікарських препаратів, які є у складі кремів. Внаслідок легкого випаровування рідкої фази, швидко всмоктується і справляє на шкіру охолоджуючу дію. В залежності від формоутворюючих речовин креми можуть бути гідрофобними або гідрофільними. Креми застосовують переважно місцево, для догляду за шкірою (як косметичні
а) за наявності вологих ерозивних поверхонь, мокнення, бульозних елементів, вираженої еритеми, набряку показані примочки, аерозолі; б) у випадках ліхеніфікації — кортикостероїдні мазі, особливо ті, які містять ще й саліцилову кислоту, під оклюзійну пов' язку (дипро-салік, бетасалік та інші); в) за наявності значного лущення, тріщин, сухості — кератолітичні мазі (карбодерм, преднікарб); г) у випадках вираженого гіперкератозу — кератолітичні мазі із високим вмістом саліцилової кислоти (5-10-20-50 %), захищаючи навколишню здорову шкіру від можливих опіків або мазі із 10 % сечовини (карбодерм);
- розповсюдженість процесу: а) дисеміновані (розповсюджені) гострозапальні процеси, наприклад, рожевий пітиріаз, лікують індиферентними збовтуваними сумішами, аерозолями, присипками тощо; б) у випадках еритродермій застосовують 1-2 % мазі із саліциловою чи борною кислотою; великі концентрації цих ліків протипоказа - ні, оскільки можливе їх інтенсивне всмоктування через значні площі ураженої шкіри і отруєння організму;
- наявність суб'єктивних відчуттів: а) у випадках вираженого свербіння показані кортикостероїдні мазі; б) сухість, відчуття стягування шкіри зменшують мазі і креми із саліциловою кислотою та кортикостероїдами (бетасалік) чи предні-карб, бетакарб, що містить 10 % сечовини. Розчин для ін'єкцій – це рідка форма для парентерального застосування (під шкіру, в м'яз, у вену тощо). Парентеральне введення лікарської речовини забезпечує швидкий ефект і вищу точність дозування. При цьому лікарська речовина оминає систему травлення, зокрема печінку, що запобігає впливу на неї ферментів, руйнуванню і зниженню активності речовини. Парентеральне введення дає змогу використовувати лікарські засоби незалежно від стану хворого (непритомність, отруєння тощо). Розчинниками більшості лікарських речовин для парентерального застосування може бути вода для ін'єкцій (aqua pro injectionibus), ізотонічний розчин натрію хлориду (solutio Natrii chloridi isotonica), персикова олія (oleum Persicorum), маслинова олія (oleum Olivarum), мигдалева олія (oleum Amygdalarum), ізотонічний розчин глюкози (solutis Glucosi 5 %), спирт етиловий 20-30 % (spiritus aethylicus). Олійні розчини не можна вводити у вену, а спиртові – під шкіру. Після значних крововтрат лікарські засоби вводять внутрішньовенно, а перед введенням розчиняють у великих об'ємах розчинників, головним чином ізотонічного розчину натрію хлориду або глюкози. Головними вимогами до ін'єкційних розчинів є: стерильність, чистота, стійкість, апірогенність, а в окремих випадках – ізотонічність. Залежно від стійкості лікарських речовин до температурних та інших впливів, використовують різні методи стерилізації:
- кип'ятіння у воді протягом 30 хв;
- стерилізація сухим жаром (120 °С) протягом 20-30 хв;
- нагрівання парою (100 °С) протягом 1 год;
- нагрівання у стерилізаторі (101,2-151,9 кПа, або 1-1,5 атм) водяною парою (110-120 °С) протягом 15-20 хв;
- тиндалізація – нагрівання при температурі 50-65 °С протягом 1 год щодня 5 днів;
- асептичне приготування;
- додавання антисептичних речовин (фенолу, трикрезолу та ін.);
- фільтрація в асептичних умовах. Розчини для ін'єкцій випускають у скляних ампулах, флаконах (герметизованих гумовими корками), а також виготовляють ex tempore у склянках, пляшках тощо. Неампульні розчини для ін'єкцій виписують, враховуючи дозу речовини, кількість введень і об'єм розчину на одну ін'єкцію. Кількість розчину може коливатись від 5 до 1000 мл. Рецепт можна виписати скороченим або розгорнутим способом. Скороченим способом виписують прості розчини. Вимога стерильності виражається вказівкою фармацевтові: Sterilisetur! Приклад. Виписати 500 мл 5 % розчину глюкози (Glucosum). Призначити для введення внутрішньовенно краплинно. Rp.: Sol. Glucosi 5 % 500 ml Sterilisetur! D. S. Ввести у вену краплинно 500 мл розчину. Розчини, де розчинниками є ізотонічні розчини глюкози, натрію хлориду та інші, виписують розгорнутим або напівскороченим способом. Приклад. Виписати 200 мл 0,25 % розчину новокаїну (Novocainum). Розчинник – ізотонічний розчин натрію хлориду. Розгорнутий спосіб: Rp.: Novocaini 0,5 Natrii chloridi 1,8 Aq. pro injectionibus ad 200 ml M. Sterilisetur! D. S. Для інфільтраційної анестезії. Напівскорочений спосіб. Спершу називають лікарську речовину (родовий відмінок однини) та її кількість, а далі як розчинник виписують скороченим способом розчин певної речовини (наприклад, натрію хлорид), вказуючи його концентрацію та об'єм. Отже, згаданий вище рецепт можна виписати так: Rp.: Novocaini 0, Sol. Natrii chloridi isotonicae ad 200 ml M. Sterilisetur! D. S. Для інфільтраційної анестезії. Олійний або спиртовий розчини виписують скороченим способом. Ампула – це запаяна місткість, у якій випускають лікарські засоби для парентерального введення. Після розкриття ампули її вміст втрачає стерильність, тому ам- пульовані ін'єкційні розчини призначають зазвичай для одноразового введення. Ампули можуть мати різну місткість: 1; 2; 5; 10;
20; 50 і 100 мл. Ін'єкційні розчини, які виписують в ампулах, зручні, портативні і забезпечують стерильність кожної дози препарату. Розчини для ін'єкцій виписують в ампулах тільки скороченим способом, причому концентрації лікарських речовин зазначають у відсотках. Далі зазначають місткість однієї ампули і кількість ампул, які належить видати хворому. Після слів D. t. d. N... треба вказати: в ампулах (in ampullis – in amp.). За вимогами Фармакопеї всі лікарські засоби, які випускають в ампулах, підлягають стерилізації, тому вказувати в рецепті на необхідність стерилізації не потрібно. Ампули виписують зазвичай у кількості 5-10, іноді – 20-50 штук. Приклад. Виписати 10 ампул по 1 мл 1 % розчину мезатону (Mesatonum). Призначити по 1 мл внутрішньом'язово. Rp.: Sol. Mesatoni 1 % 1 ml D. t. d. N. 10 in ampull. S. Вводити no 1 мл внутрішньом'язово. Для дітей розчини в ампулах виписують у тій самій концентрації і в тому самому об'ємі, які випускаються фармацевтичною промисловістю для дорослих. Проте в сигнатурі належить зазначити, яку кількість розчину потрібно ввести хворій дитині відповідно до її віку або маси тіла. Приклад. Для дитини 3 років виписати 10 ампул по 1 мл 0,5 % розчину галанта- міну гідроброміду (Galanthamini hydrobromidum). Призначити по 0,2 мл під шкіру 1 раз на день. Rp.: Sol. Galanthamini hydrobromidi 0,5 % 1 ml D. t. d. N. 10 in ampull. S. Вводити no 0,2 мл під шкіру 1 раз на день. В ампулах виписують не тільки розчини, а й речовини, які в чистому вигляді (per se) є рідиною. Виписуючи такий рецепт, після Rp. пишуть назву лікарської речовини (родовий відмінок однини) та її об'єм у мілілітрах. Далі зазначають: Dentur tales doses N. 10 in ampullis (D. t. d. N. 10 in ampull.). Приклад. Виписати 10 ампул по 1 мл кордіаміну (Cordiaminum). Призначити по 1 мл під шкіру. Rp.: Cordiamini 1 ml D. t. d. N. 10 in ampull. S. Вводити по 1 мл під шкіру Таким способом виписують також новогаленові препарати, призначені для парентерального введення. Ці офіцинальні препарати отримують у результаті спеціального оброблення рослинної сировини, що звільняє її від баластних речовин. Приклад. Виписати 10 ампул по 1 мл адонізиду (Adonisidum). Призначити по 1 мл під шкіру. Rp.: Adonisidi 1 ml D. t. d. N. 10 in ampull. S. Вводити під шкіру по 1 мл. У скляних запаяних ампулах випускають порошкоподібні речовини для парентерального введення. Виписуючи такий рецепт, зазначають назву лікарської речовини, її дозу в одиницях маси або активність в одиницях дії (ОД), кількість доз. У сигнатурі зазначають, в якому розчиннику та в якій його кількості належить розчинити вміст кожної ампули, який об'єм отриманого розчину і яким шляхом вводити. Приклад. Виписати 10 ампул тропафену (Tropaphenum) по 0,02 г. Вміст кожної ампули розчинити у 2 мл води для ін'єкцій і вводити внутрішньом'язово по 2 мл. Rp.: Tropapheni 0, D. t. d. N. 10 in ampullis S. Вміст кожної ампули розчинити у 2 мл води для ін'єкцій. Вводити внутрішньом'язово по 2 мл. Деякі лікарські засоби для ін'єкцій випускають у герметизованих гумовим корком флаконах. Це дає змогу асептично приготувати розчин порошкоподібної речовини і використовувати його повторно, зберігаючи стерильність вмісту флакона. Вміст флаконів може бути від 5 до 500 мл. У цій формі випускають рідини і тверді лікарські засоби. Рецепт оформляють так само, як при виписуванні лікарських засобів у скляних запаяних ампулах, слова “in ampullis” не пишуть. Приклади.
- Виписати 6 флаконів по 100 мл 5% розчину кислоти амінокапронової (Acidum aminocapronum) для введення у вену по 100 мл крапельно. Rp.: Sol. Acidi aminocapronici 5 % 100 ml D. t. d. N. 6 S. Вводити у вену крапельно по 100 мл на добу.
- Виписати 5 флаконів по 5 мл (в 1 мл 5000 ОД) гепарину для введення у вену по 1 мл (5000 ОД). Rp.: Heparini 5 ml D.t.d.N. S. Вводити у вену по 1 мл в 100 мл ізотонічного розчину NaCl.
- Виписати 5 флаконів по 30 г маніту (Mannitum). Призначити: вміст 1 флакона розчинити у 300 мл води для ін'єкцій, повільно вводити у вену. Rp.: Manniti 30,0 D.t.d.N. S. Вміст одного флакона розчинити в 300 мл води для ін'єкцій, повільно вводити у вену.
- Виписати 6 флаконів по 40 ОД кортикотропіну (Corticotropinum). Призначити: вміст одного флакона розчинити у 2 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Вводити у м'яз по 1 мл (20 ОД) 3 рази на добу. Rp.: Corticotropmi 40 OD D.t.d.N. S. Вміст одного флакона розчинити у 2 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Вводити у м'яз по 1 мл. Розчинник для ампульних порошкоподібних лікарських форм для ін'єкцій можна виписати окремо. Приклад. Виписати 10 ампул по 5 мл 0,5 % розчину новокаїну (Novocainum). Для розчинення стрептоміцину сульфату. Rp.: Sol. Novocaini 0,5 % 5 ml D. t. d. N. 10 in ampullis S. Для розчинення стрептоміцину сульфату. Шприц-тюбик (spritz-tubulis) містить стерильний розчин лікарського засобу. Призначений для одноразового застосування. Вміст шприц-тюбика вводять парентерально (під шкіру, у м'яз). Шприц-тюбик складається з поліетиленової ампули і запресованої в ній голки, що закрита герметично ковпачком. Перед застосуванням шприц-тюбика знімають ковпачок, витягують мандрен з голки і вводять лікарський засіб.
конструкції. Для затримки довгохвильової частини променів використовують фільтр Вуда -
скло, імпрегноване солями нікелю. Цим методом можна виявити волосся голови або гладкої
шкіри, що уражене грибками, за їх характерним світінням.
Світіння вогнищ може бути слабким або зникнути, а колір його змінитися після нанесення
5% розчину йоду або мазей. У таких випадках волосся доцільно ретельно вимити з милом та
повторити процедуру через 3-4 доби.
Вірогідність наведеного методу обов'язково слід підтверджувати мікроскопією взятих з
вогнищ ураження волосин.
При фавусі спостерігається темніше світіння, що подібне до малахіту. Ділянки шкіри,
уражені бластомікозом, люмінесціюють рожево-оранжевим кольором, вітиліго - яскраво-білі
ділянки, по периметру - різко пігментовані. Червоний вовчак за локалізації на червоній
облямівці губ: гіперкератоз - сніжно-біле, атрофії - білувате, гострий процес - блакитне.
Мікроспорія дає яскраво-зелене світіння, різнокольоровий лишай (на голові) —
цегельно-червоне, еритразма - коралово-червоне, більш виражене по периферії.
Лампа Вуда (лампа чорного світла, лампа ультрафіолетового світла) – лампа, яка
випромінює довгохвильову частину ультрафіолетового спектра світла, завдяки особливостям
матеріалів, з яких вона виготовлена. Дане випромінювання досить безпечне для шкіри
пацієнта й не викликає фотореакції шкіри у вигляді опіку або засмаги, але при цьому
провокує світіння (флуоресценцію) шкіри, а також мікроорганізмів, що живуть на ній.
Колба цієї лампи зроблена з темного синьо-фіолетового скла, яке зсередини покрите оксидом
кобальту або нікелю. Вона служить оптичним фільтром і пропускає світло з довжиною хвилі
не більше 400 нанометрів. Усередині лампа покрита люмінофором (речовиною, яке
забезпечує світіння), у його ролі виступає стронцій або барій, і заповнена парами ртуті.
Проходження електричного розряду в парах ртуті створює ультрафіолетове випромінювання,
а скло Вуда пропускає лише довгохвильову його частину, необхідну для дослідження. Лампи
ультрафіолетового світла використовуються в багатьох сферах життя, зокрема, при
діагностиці різних шкірних захворювань. Принцип роботи лампи базується на тому, що в
залежності від виду мікроорганізмів, які живуть на шкірних покривах, змінюється колір
світіння шкіри, освітленої лампою Вуда.
До даної діагностичної процедури необхідно підготуватися. За 2 дні до маніпуляції
припиняється використання всіх лікарських речовин, що наносяться на шкіру, оскільки вони
можуть давати світіння й провокувати помилкові результати. Безпосередньо перед
діагностикою шкіру необхідно вимити. Якщо на ній є свіжі рани, не закриті струпом, то
процедуру доцільно відкласти до моменту їх загоєння.
Попередньо лампу прогрівають протягом 1-2 хвилин. У цей час інші джерела світла
закриваються для адаптації зору лікаря перед оглядом шкіри в ультрафіолетовому освітленні.
Дослідження проводиться в темному приміщенні. Шкіру висвітлюють лампою Вуда, яка
розташовується на відстані 15-20 см над шкірними покривами. Зазвичай, для подібного
огляду досить 1-2 хвилин. За цей час можна виявити ділянки характерного світіння,
прицільно взяти матеріал для подальшого дослідження.
Результати оцінюють за кольором світіння шкіри.
▪ Здорова шкіра світиться біло-блакитним кольором. ▪ Ділянки з надмірним ороговінням і великою кількістю мертвих клітин виявляються у вигляді білих плям. ▪ Тонка і зневоднена шкіра проявляє себе світло-фіолетовим світлом. ▪ Червоно-коричневий колір характерний для пігментних плям. ▪ Жовтий, можливо, рожевий колір з’являється в області підвищеного виділення сала, комедонів. ▪ Блакитно-зелене, смарагдове світіння з’являється при мікроспорії (стригучий лишай). Люмінесцентна діагностика при даному захворюванні допомагає в постановці первинного діагнозу, а також дає можливість оцінити проміжні результати лікування. При даній патології цей метод відіграє важливу роль, завдяки тому що дозволяє швидко підтвердити діагноз, на відміну від посіву матеріалу з уражених ділянок, при якому зростання культури гриба Microsporum можна побачити тільки через кілька тижнів. ▪ Флуоресценція мідно-оранжевого або світло-жовтого кольору характерна для висівкового лишаю. ▪ Коралово-червоне або цегляно-червоне світіння з’являється при еритразмі. Збудник цього захворювання (Corynebacterium minutissimum) визначається в складі нормальної мікрофлори шкіри людини, але при появі провокуючих факторів (підвищена пітливість, зниження імунітету, цукровий діабет, недотриманні правил особистої гігієни тощо) може проявляти патогенні властивості. У цьому випадку кількість коринебактерий значно збільшується. ▪ Зелений, жовто-зелений колір світіння характерний для псевдомонадної інфекції (зараження синьогнійною паличкою). Даний метод дозволяє провести ранню діагностику захворювання, що вкрай важливо для своєчасного початку лікування, оскільки ця інфекція має високу стійкість до антибіотиків.
8.Взяття матеріалу та приготування мазків для дослідження на
грибкові захворювання шкіри та додатків
При мікозах гладкої шкіри (трихофітія, мікроспорія, мікоз ступень, кератомікоз,
кандидоз) для дослідження беруть лусочки периферійних ділянок вогнища, шляхом
зішкрібання скальпелем. У хворих на дисгідроз ступень, кистей ножицями або лезом
безпечної бритви зрізають покришки пухирців або бахромки епітелію, що відлущився, і
наносять досліджуваний матеріал на предметне скло.
При дерматомікозах з ураженням довгого та пухнастого волосся матеріал беруть
епіляційним пінцетом, іноді гострою стороною скальпеля, якщо волосина обламана на рівні
шкіри («чорні точки»). При інфільтративно-нагноювальних процесах відбирають з периферії
вогнища волосини, що плавають у гної, котрі беруть ложечкою Фолькмана та переносять в
чашку Петрі або на годинникове скло. Препарувальною голкою ловлять уражену волосину
та переносять на предметне скло.
Уражене волосся, пластинки нігтів, щільні рогові маси, лусочки дрібнять на
предметному склі розігрітим скальпелем та додають 2 краплини 10% розчину лугу
( КОН або NаОН ). Для просвітлення препарат підігрівають на вогні спиртівки, не доводячи
до кипіння, поки не з'явиться білий обідок по периферії, далі, натискаючи, накривають
покривним склом.
Уражені пластинки нігтів, щільні рогові маси чи клаптик біопсії краще досліджувати
шляхом збагачення за Чорногубовим. Матеріал обробляють протягом 20-30 хв. 20%
розчином лугу з дворазовим кип'ятінням. Для мікроспорії використовують осад, що
лишається після центрифугування.
Препарат розглядають під звичайним або фазовоконтрастним мікроскопом спочатку під
малим, потім під великим збільшенням, використовуючи увігнуте дзеркало, прикриту
діафрагму або спущений конденсор.
При дослідженні лусочок, рогових мас, нігтів лікар-лаборант може лише вказати,
знайдено чи ні міцелій чи ні («знайдено міцелій гриба», «знайдено групи клітин, що
брунькуються»). Лікар-міколог за клінічною картиною встановлює діагноз захворювання або
проводить додаткове культуральне дослідження.
9.Взяття матеріалу та виготовлення мазків для дослідження на
гонококи
1. Матеріал для дослідження беруть у чоловіків із уретри, парауретральних ходів (якщо вони
є), соку простати, виловлених плаваючих гнійних ниток із сечі; у жінок — із уретри, каналу
шийки матки, промивних вод прямої кишки.
2. Перед взяттям матеріалу із уретри хворі не повинні випускати сечу впродовж 6 год
(змиваються виділення із збудниками).
3. Перед взяттям матеріалу ватним тампоном, змоченим у фізіологічному розчині, видаляють
виділення, які вільно стікають.
4. Стерильною мікробіологічною петлею (її прожарюють у полум’ї і охолоджують)
забирають виділення і роблять тонкий мазок на знежиреному предметному склі і посів на
живильне середовище.
5. У разі відсутності виділень проводять зішкрябування слизової оболонки уретри петлею,
ввівши її на глибину 2-3 см. Сік простати беруть на дослідження після масажу простати.
6. Забарвлюють мазки синькою і за Грамом.
7. Матеріал беруть одночасно з усіх можливих вогнищ уражень.
8. З метою одержання більш достовірних результатів дослідження проводять кілька разів
поспіль, у тому числі і після провокації.
До походу в лікарню слід якомога краще помити статевий орган. Перед тим як взяти мазок
на гонорею, постарайтеся пару годин утриматися від походу в туалет. Також до проведення
діагностики слід дотримуватись певних правил:
- не можна використовувати засоби для дезінфекції;
- НЕ омивати статеві органи за допомогою антибактеріальних речовин;
- не мати статевий контакт близько 3 днів до здачі мазка.
При обстеженні на гонорею береться мазок з органу, якщо в ньому є наявність ознак
гонококкового запалення. Слиз або гній наносять на скло і фарбують особливим складом.
Забарвлення гонококів метиленовим синім
- Перед фарбуванням мазки фіксують 96-градусним етиловим спиртом протягом 3-х
хвилин або над полум'ям спиртівки. На висушений мазок наносять 1% розчин
метиленової синьки і залишають протягом 1 хвилини. Залишки барвника змивають під
струменем холодної води і висушують в штативі. При дослідженні під мікроскопом
ядра клітин пофарбовані в синій колір, цитоплазма в блакитний колір різної
інтенсивності. Слиз блакитного кольору. Бактеріальна флора забарвлюється в синій
колір різних відтінків. Гонококи темно-синього кольору, різко окреслені, бобовидной
форми, парні, розташовуються усередині поліморфноядерних лейкоцитів, в слизу і на
епітеліальних клітинах.
Гонококи мають особливий вид, але бактерії дуже швидко вмирають за межами людського
організму. Тому для вивчення зразка потрібно вкластися в 15 хвилин, інакше доведеться
взяти аналіз повторно.
Наступний метод дослідження - культуральний. Найчастіше він проходить разом з
тампоном, просоченим будь – якою рослинною олією, водою їх видаляти неможна через
небезпеку роздратування шкіри. Найбільше часто застосовується офици-нальна цинкова
паста, до складу якої входять: окисцинку, крохмаль і вазелін. Прив веденні в цинкову пасту
фармакологічного засобу вона здобуває назву: нафталановая, дьогтярна і т.д. З одного боку,
порошки, що містяться в пасті, залишають можливість випару, тому під пастою шкіра
висушується і охолоджується, що приводить до звуження судин. Таким чином, паста робить
протизапальну дію. З іншого боку, за рахунок жирових речовин підвищується проникність
епідермісу для лікарських препаратів, розм'якшуються кірки і лусочки.
13.Постановка скарифікаційної алергологічної проби
при проведенні скарифікаційної проби контакт АГ зі шкірою забезпечується порушенням
цілісності останньої. Стерильними одноразовими скарифікаторами, окремими для
кожного розчину та кожного хворого, наносять по дві паралельних подряпини через
краплі рідини, тест-контрольної рідини та розчину гістаміну довжиною по 5 мм так, щоб не
пошкодити кровоносних судин шкіри з відстанню між ними у 2,5 - 3 см. Через 5-10 хвилин
стерильними ватними тампонами промокають надлишок кожної рідини в місці подряпини (
ватний тампон повинен бути окремим для кожної рідини ). Реакцію оцінюють через 15-
хвилин.
Основним недоліком скарифікаційних тестів є неможливість обліку кількості АГ, введеного в
шкіру, оскільки глибину та довжину скарифікацій важко уніфікувати. Помилки при оцінці
тесту можуть також бути пов’язаними з пошкодженням капілярів шкіри, її подразненням, у
зв’язку з чим цей тест дає чималу кількість хібнопозитивних реакцій.
Схема оцінки шкірних проб з алергенами ( АГ )
Варіанти
реакцій
Скаріфіка-
ційний
Негативна 0 – 2
Сумнівна 3 – 4
Позитивна 5 – 10
Виражено
позитивна
Гіперергічна 16 і більша
14.Постановка аплікаційної алергологічної проби
для постановки аплікаційної проби або патч-тесту шкіру на передпліччі або у верхній або
середній третині спини обробляють 70% спиртом. На її поверхню накладають аплікатор,
який попередньо за допомогою крапельниці змочують 1-2 краплями досліджуваного
розчину, зверху його закривають спеціальним інертним рідинонепроникненим матеріалом і
приклеюють спеціальним лейкопластирем. Одночасно таким же чином проводять пробу з
тест-контрольною рідиною. Фіксуючий лейкопластир пацієнти самостійно знімають зі шкіри
через 48 годин і через 2-4 години показують результат тестування лікарю. Якщо пацієнт (про
це його слід попередити) до цього почує будь-який дискомфорт у місці тестування
(свербіння, печіння, біль), він повинен самостійно зніти наклейку і прополоскати це місце
водою, просушити і змастити любим жиром, кремом або маззю з вмістом
глюкокортикостероїдів.
Вимірювання результатів проводять через 20 хв після нанесення речовини на шкіру-
крапельний тест (для виключення негайних реакцій на АГ) і через -48-72-96 годин для
реєстрації уповільнених реакцій.
Оцінка патч-тесту проводиться таким чином:
1+ - тільки еритема – сумнівна реакція;
2+ - поява папул і везикул – позитивна реакція;
3+ - виражена реакція, що супроводжується появою велих пухирів.
При 1+ слід повторити тестування і тільки при виникненні аналогічної реакції і її збереженні
ще на 24-48 годин вона вважається за позитивну.
Якщо аналогічні явища мають місце і контрольній пробі - реакція не реєструється.
При виявленні позитивної реакції цю ділянку шкіри змащують маззю з вмістом
глюкокортикостероїдів.
15.Постановка крапельної алергологічної проби
крапельна проба: на долонну поверхню передпліччя після її дезинфекції спиртом чи
ефіром наносять по одній краплі розчинів алергенів та тест-контрольної рідини для
виключення хибно-позитивного результату реакції, місце реакції покривають
поліетиленовою плівкою для запобігання випарювання розчинів. Вимірювання результатів
проводять через 20 хв. Позитивна місцева реакція характеризується гіперемією, набряком
навкруги місця контакту з АГ, при інтенсивній реакції можлива поява пухирця. Такий вид
тестування є найбільш фізіологічним та специфічним, але найменш чутливим. Тому його
використовують у якості першого етапу дослідження на чутливість до хімічних речовин,
токсичний вплив яких на шкіру є невідомим.
Варіанти
реакцій
Крапельний
Негативна Відсутність проявів
Сумнівна Мінімальна,
гіперемія
Позитивна Гіперемія,інфільтраці
я
Виражено
позитивна
Інфільтрація, пухирі
Гіперергічна
16.Постановка спеціальних дерматологічних проб
17.Проба Бальцера (йодна)
Йодна проба Бальзера використовується для діагностики висівкоподібного
(різнокольорового) лишаю. Плями змазують 2-5% спиртовим розчином йоду. Внаслідок
розрихлення рогового шару в межах висипань, розчин сильніше просякає, внаслідок чого
пляма зафарблюється інтенсивніше, ніж оточуюча здорова шкіра. Якщо немає розчину йоду,
можна використати будь-які анілінові барвники. Треба відзначити, що при лейкодермі, яка
лишається після висівкоподібного лишаю, проба Бальзера є негативною, особливо у осіб, що
зазнали УФ-опромінення.
Ця проба буває позитивною при стрептодерміях. Вона є індикатором прихованого лущення.
18.Визначення симптому Нікольського
Визначення симптому Нікольського має виключну діагностичну цінність при справжній (акантолітичній) пузирчатці та епідермолізі. При потягуванні за обривок покришки пузиря спостерігаємо відшарування верхніх шарів епідермісу в межах здорової шкіри поза дном пузиря. Це явище зумовлене акантолізом або епідермолізом. Симптом Нікольського може зустрічатися і при сімейній пузирчатці, бульозному пемфігоїді, гострій лихоманковій пузирчатці, токсичному некролізі Лайєла. Легке потирання пальцем шкіри між двома міхурами також викликає відшарування епідермісу. У низці випадків симптом може бути позитивним і в ділянках, віддалених від пузирів (листовидна пузирчатка).
1-й — пінцетом захоплюють клаптики зруйнованої покришки бульозних елементів і тягнуть
у бік здорової шкіри. Симптом вважають позитивним, якщо епідерміс відшаровується у
вигляді стрічки на кілька міліметрів, іноді до 0,5 см, за межами бульозного елемента.
2-й — поряд із бульозним елементом, інтенсивно натискуючи пальцем на шкіру, зсувають її
шляхом тертя, в разі позитивного симптому епідерміс під пальцем зсувається, «сходить»,
оголюючи вологу блискучу ділянку. Симптом Нікольського виникає внаслідок акантолізису
(розриву зв’язків між клітинами шипоподібного шару епідермісу) і позитивний у хворих на
звичайний пемфігус, синдром Лайєлла, стафілококовий синдром обпеченої шкіри. Під
впливом кортикостероїдної терапії цей симптом поступово стає негативним, що свідчить про
ефективність застосовуваних доз кортикостероїдів і терапії взагалі.
При натискуванні пальцем на непошкоджений пузир його площа збільшується, покришка стає в'ялою, так як тиск рідини призводить до відшарування епідермісу в протилежний бік від місця натискання (симптом Асбо-Ханзена - варіант симптому Нікольського). При тривалому перебуванні хворого в одному положенні (сидячи, лежачи) може виявлятися "спонтанний" симптом Нікольського (симптом "груші" Шеклакова), коли рідина постійно тисне на край пузиря, відшаровуючи епідерміс. Симптом Нікольського допомагає диференціювати акантолітичну пузирчатку від бульозної форми багатоформної ексудативної еритеми, неакантолітичної пузирчатки, вегетуючої піодермії Галопо, хвороб Дюринга і Дар'є, субкорнеального пустульозу.
19.Визначення симптому Асбо-Хансена
При натискуванні пальцем на непошкоджений пузир його площа збільшується, покришка стає в'ялою, так як тиск рідини призводить до відшарування епідермісу в протилежний бік від місця
покривним скельцем (висихання препарату неприпустиме). Цю рідину можна розбавити
ізотонічним розчином.
5. Таким самим способом беруть матеріал для дослідження на бліду трепонему із поверхні
широких сифілітичних кондилом, ерозивних, вологих папул, сифілітичного амигдаліту, тобто
із тих вологих ділянок висипки, де можуть бути збудники сифілісу.
6. Дослідження у темному полі мікроскопа при 135-разовому збільшенні.
7. Якщо хворий одержував антибіотики, досліджують матеріал, одержаний при пункції
регіонарного лімфовузла
23.Взяття матеріалу та постановка реакції Вассермана
найбільш поширеною реакцією вважалась реакція зв’язування комплементу або реакція Вассермана (РВ, RW). Для її постановки використовують сироватку крові хворого на сифіліс і спинномозкову рідину при ураженні нервової системи. МетодикапостановкиреакціїВассермананевідрізняєтьсявідтехнікипроведення РЗК. Різниця лише в тім, що для РВ використовують не лише специфічний трепонемний, а й неспецифічний кардіоліпіновий антиген. Взяття 5-10 мл крові з ліктьової вени проводять натщесерце або не раніше 6 год після прийому їжі. Не можна брати кров у хворих з підвищеною температурою, після вживання алкоголю і жирної їжі, у вагітних жінок за 10 днів до пологів і породіль. Добуту з крові сироватку прогрівають при температурі 56 °С протягом 30 хв для інактивації власного комплементу. РВ обов’язково ставлять із двома антигенами: специфічним і неспецифічним. Специфічнийультраозвучений трепонемнийантигенготуютьізкультурблідих трепонем(штамРейтера), вирощених у пробірках і підданих дії ультразвуку. Його випускаютьувигляділіофільновисушеногопорошку. Неспецифічнийкардіоліпіновий антиген готують шляхом спиртовогоекстрагування ліпідів із бичачого серця і очищення від баластових сумішей, розфасовують в ампули по 2 мл. Для введення антигену в РВ його титрують згідно з даною інструкцією. Безпосередньо перед постановкою РВ проводять титрування комплементу і гемолітичної сироватки за такою ж схемою, яківРЗК. Реакцію Вассермана ставлятьякякісним, так і кількісним методом. Якісну реакцію проводять у трьох пробірках із двома антигенами за звичайною схемою (табл. 61). Результати реакції оцінюють за 4 плюсовою системою: позитивна реакція – коли є повна або значна затримка гемолізу (4+, 3+); слабопозитивна реакція – часткова затримка гемолізу (2+); сумнівна реакція – незначна затримка гемолізу (1+). В разі виникнення повного гемолізу РВ вважають негативною (див. вкл., рис.23). Кожну сироватку, що дала позитивну якісну реакцію, необхідно дослідити і кількісним методом з послідовним її розведенням від 1:10 до 1: Титром досліджуваної сироватки (титр реагінів) вважають те максимальне її розведення, при якому настає повна (4+) або значна (3+) затримка гемолізу. Кількісний метод постановки РВ має важливе значення для оцінки ефективності лікування сифілісу. Швидке зниження титру реагінів вказує на успішну терапію. Якщо ж титр сироватки довго не знижується, це свідчить про відсутність ефективності застосованих препаратів і необхідність змінити тактику лікування. При підозрі на серонегативний первинний сифіліс або прихований, третинний чи вроджений, рекомендують ставити реакцію Вассермана на холоді за тією ж схемою. В разі підозріння на нейросифіліс РВ проводять із спинномозковою рідиною, яку не інактивують, оскільки вона не містить власного комплементу. В реакцію вводять нерозведений ліквор і в розведеннях 1:2 і 1:5. Реакція Вассермана стає позитивною через 2-3 тижні після появи твердого шанкру. При вторинному сифілісі вона випадає позитивною в 100 % випадків, у третинному – в 75 %. Окрімтого, вкомплексісерологічнихреакцій(КСР) якскринінг-тествикорис- товуютьмікрореакціюпреципітаціїзплазмоюкровіабоінактивованоюсироваткою.
